Третя категорія – решта інформаційних агентств. Деякі з них, в основному у країнах, що розвиваються, хоч і числяться в ранзі інформаційних агентств, насправді є урядовими прес-службами чи відділами преси міністерств закордонних справ.

Сучасні інформаційні агентства можна класифікувати й за формою власності та способом організації, а також за тематичною спрямованістю. Крім того, вітчизняні інформаційні агентства, як і будь які ЗМІ, можна поділяти на загальнодержавні та регіональні.

Умови роботи сучасних інформаційних агентств, як і взагалі засобів масової інформації, пов’язані з такими факторами:

• надзвичайним зростанням протягом останніх років кількості галузей економіки, які зацікавлені в наданні і поширенні відомостей;
• неабияким розвитком та удосконаленням інформаційних технологій, завдяки чому досягається легкість переробки, нагромадження, сортування і збору інформації;
• зростаючим усвідомленням того, що поширення інформації становить потужний фактор відносин між окремими частинами суспільства і державою та між різними державами та суспільствами.

Україна однією із перших на терені пострадянських держав почала творити своє інформаційне законодавство. У 1992 році, вже через рік після проголошення незалежності, були прийняті Закони України «Про інформацію» та «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Наприкінці 1993 року набув чинності Закон «Про телебачення та радіомовлення», а на початку 1995 року була законодавчо врегульована і діяльність інформаційних агентств.

Інформаційним агентством згідно із Законом України «Про інформаційні агентства», є зареєстрований як юридична особа суб’єкт інформаційної діяльності, що діє з метою надання інформаційних послуг. До переліку діяльності інформаційних агентств, згідно із Законом, відносяться: збирання інформації, обробка інформації, творення інформації, зберігання