’язках. Через це вони потребують регулювання різними соціальними нормами і різну мету. Норми права регулюють суспільні відносин в тій частині, в якій вони вимагають державного впливу і закріплення шляхом наділення їх учасників формальними правами і обов’язками. Норми ж моральності врегульовують ці самі відносини в тій частині, в якій вони усвідомлюються їх учасниками як відносини справедливі або несправедливі.
На відміну від правового регулятора норми моралі мають менш формалізований характер. Це стосується і самого правила поведінки, і санкцій. Вони забезпечуються не державним примусом, а суспільною думкою, оцінками з боку оточуючих тощо.
Відмінність між нормами права і моралі полягає не тільки в різних їх формальних характеристиках, наприклад, в більшій формальній визначеності права порівняно з мораллю. Різниться також і сам зміст норм, їх логічна будова. Для правових норм характерними є заборони і дозволи («заборонено» — «можна»). Норми моралі свій регулятивний вплив виражають оціночними поняттями типу «добро» — «зло», «справедливо» — «несправедливо», «сором», «совість» тощо.[1]
Важливу роль має відігравати моральна відповідальність. Осуд порушника через суспільну думку (наприклад, догана, попередження) — це дієвий регулятивний засіб, який на сьогодні, на жаль, не має широкого поширення, зокрема через зниження рівня культури в суспільстві, в тому числі й правової.
Норми моралі регламентують широке коло відносин, але не можуть замінити право в сфері суспільного виробництва, де вимагається чітка регламентація, однозначні рішення, які виключають різні тлумачення. На сьогодні в правотворчій діяльності при побудові нормативно-правових актів досить часто моральні критерії беруться за основу неконкретизовано, що породжує в практичній діяльності (судовій, нотаріальній тощо) багато проблем. Окрім названого прикладу про визнання умови, визначеної у заповіті, нікчемною через те, що вона суперечить м

[1] Новгородцев П. І. Право і моральність // Правознавство. 1995 № 6