1)                творчо-монологічні методи (створення та виголошення проблемно-пошукової лекції, образно-сюжетного оповідання, публіцистичної чи наукової доповіді тощо);

2)                творчо-діалогічні методи (евристична бесіда, дискусія, прес-конференція, полеміка, диспут, «мозковий штурм»);

3)                ігрові методи (рольові та ситуаційні ігри, драматизація навчального чи виховного матеріалу, психолого-педагогічний тренінг);

4)                рефлексійні методи (релакс, самонавіювання, самопереконання, аутотренінг, медитація, тощо);

Як бачимо, тільки деякі з наведених у класифікації методів доцільно використовувати у роботі з молодшими школярами. Вчитель повинен чуйно і виважено підійти до добору методів, спираючись на вікові особливості школярів, загальний і творчий рівень, виходячи з принципів доступності, системності, систематичності і природовідповідності навчання, свідомості і активності учнів у творчій діяльності, індивідуального і особистісного підходу до учнів.

Безперечним є те, що для уроку мистецтва психологічна, технічна, інтелектуальна, професійна підготовка недостатні. Необхідно підготуватися до уроку ще і емоційно.

Особливо важливе в емоційній стороні професійної майстерності вчителя музики уміння знайти вірний тон уроку. Термін «задати тон» бесіді, виконанню віддавна існує в мистецтві. Це поняття зв'язується з емоційним центром творчого процесу. Знайти вірний тон, який був би присутній і був би своєрідним в кожному уроці, – одне з складних завдань підготовки вчителя в даний час.[32]

Співвідношення зовнішнього і внутрішнього в мистецтві ведення уроку може успішно вирішуватися через формування у вчителя акторської майстерності. Якщо ідею музичного твору сформулювати в декількох словах і у такому вигляді повідомити її дитині, то життя ідеї на цьому і закінчиться. В учнях важливо порушити відчуття ідеї, але для цього необхідні засоби, що впливають не стільки на розум, скільки на відчуття. Акторська майстерність у цьому відношенні володіє багатющими можливостями [5].