Іншим способом введення смислового контексту є коментування та смислова інтерпретація виникають у дитини в самостійній діяльності дій. Це свого роду приписування сенсу простому предметного дії, здійснюване дорослим в мовній формі – через репліку, розповідь.Цей прийом доповнює спільну гру з дитиною.

Поступово в грі дитина починає правильно відображати послідовність дій дорослих. Але де треба дуже прискіпливо вимагати від дитини правильного порядку дій у грі, наполягати на ньому. Найголовніше в досягненнях дитини до 2,5 років – самостійне відкриття нових дій «понарошку», умовності ігрової дії і розширення на цій основі низки ігрових дій, об’єднаних загальним змістом.

У другій половині третього року життя (приблизно на 2 роки б місяців – 2 роки 7 місяців) в іграх дітей може з’явитися нововведення: співвіднесення себе з конкретним дорослим і називання себе його ім’ям («Аня – бабуся», «Діма тато» тощо). Такої поведінки дитини зазвичай передує поява в її іграшковому «господарстві» справжніх речей, що належать тому або іншому члену сім’ї (мамин фартух, стара батькова капелюх, мамина сумка, стара оправа від бабусиних очок тощо) [4, c. 87].

Самостійне співвіднесення ігрових дій з діями дорослого і називання себе його ім’ям виникають у дітей досить рідко.Більшість дітей після 2,5 років вже начебто діють у грі як хтось інший – годують своїх ляльок, як мама годує їх, лікують ляльок, як доктор лікує їх. Але вони ще не ставлять себе усвідомлено на місце іншого (тобто не беруть на себе певну роль).

Формування в дитини умовних ігрових дій у спільній з дорослим грі і елементарного ігрової взаємодії, яке також вводиться дорослим в сюжетний контекст, дозволить підвести дитину до кінця третього року життя до більш складних форм сюжетної гри, у центрі яких лежить ігрова роль і рольова взаємодія з ровесником [5, c. 8].