Новаторство Ібсена у цій п’єсі полягало в тому, що не випадковий збіг обставин, а саме осмислення всього, що сталося, вирішують конфлікт. Розв’язкою драми є бесіда між Норою і Хельмером – перша за все їх подружнє життя, в якій Нора робить справжній аналіз їхніх стосунків. І Нора, і Хельмер, і все їхнє життя постають у цій бесіді зовсім по-новому – і саме цей новий погляд надає такого драматизму заключній сцені «Лялькового дому». Але новатор Ібсен лише переносить зростаючу сюжетну напругу на напругу інтелектуальну, напругу думки, з якої виростає рішуча сюжетна зміна – рішення Нори залишити сім’ю, яке завершує розвиток дії у п’єсі. Проте герої Ібсена – не втілення лише певних ідей автора. Їм властиві всі людські пристрасті, притаманне все, що робить людину людиною. Цим Ібсен відрізнявся від багатьох письменників кінця ХІХ століття, які не вірили в можливості людського розуму, в його здатність контролювати поведінку людини.

Жінка зрозуміла, що, бажаючи сімейного щастя, вона пішла на  злочин, а в результаті втратила почуття власної гідності. На питання схвильованого Торвальда, чи повернеться вона, звучить рішуча відповідь: «Для цього повинно статися чудо із чудес, щоб спільне життя справді стало шлюбом» [12, с. 255]. Торвальд намагається втримати Нору, нагадуючи їй про так званий обов’язок перед чоловіком і дітьми. А у відповідь чує те, чого зовсім не очікував почути. Нора відповідає, що «вона не тільки мати, а перш за все людина, така ж, як і ти,  – або, в крайньому разі, повинна стати людиною» [12, с. 257]

Нора страждає, залишаючи свого самозакоханого чоловіка, дітей, і все ж вона іде. Ібсен не дає відповіді на запитання чи права героїня, він просто показує, що змусило її зробити цей крок. Героїню не можна засуджувати, хоч і руйнувати сім’ю – погано, але жити у брехливому і штучному світі, усвідомлюючи це, теж не було б правильним рішенням. «Хеппі енду» бути не може, до цього і веде Ібсен [15, с. 85].

Така драматична розв’язка завершує розвиток дії, але залишає місце