усім її попереднім життям (особливо з дітьми) і зробила самотньою у протистоянні зі суспільством, його нормами моралі.

Європейська людина початку ХХ ст. настільки себе втратила, що вже не може бути опорою іншим, навіть своїм рідним. Ібсен показує, як руйнується зв’язок між людьми, причому показує це з трагізмом, а не з негативною оцінкою. Нора страждає, залишаючи свого самозакоханого чоловіка, дітей, і все ж вона іде. Ібсен не дає відповіді на запитання чи права героїня, він просто показує, що змусило її зробити цей крок. Героїню не можна засуджувати, хоч і руйнувати сім'ю – погано, але жити у брехливому і штучному світі, усвідомлюючи це, теж не було б правильним рішенням. «Хеппі енду» бути не може, до цього і веде Ібсен.

Перш за все, сліз зазначити, що ця драма не лише про жінку, вона виходить далеко за межі феміністичної проблематики. Навіть сам Генріх Ібсен відкинув таке тлумачення свого «Лялькового дому».

Ця п’єса втілює у собі важливі тогочасні суспільні проблеми, які автор максимально намагається вкласти у твір так, щоб це не мало прямих натяків. Насамперед, тут піднімається проблема людини взагалі, не лише жінки. Людина, яка ущемлена суспільними законами і рамками не може жити повноцінно. Вона не може вільно висловитись, поводитись, робити те, до чого дійсно прагне душа.

Важливим є те, що саме у фінальній сцені, коли все розкрито і всі маски скинуті, ми побачили усю справжність цього ілюзорного щастя шлюбу Хельмерів. Для нас відкрилась сама людина, а саме типи людей.

Стає зрозумілим, що в родині, як і суспільстві, є різні типи людей. Як уже зазначали в попередньому підрозділі, що Ібсен і хотів показати суспільство на прикладі сім’ї.

Ми прийшли до висновку, що автор, в особах Нори та Хельмера показав нам різні суспільні типи.

Якщо образ Хельмера – це образ типової, пересічної особистості, для якої головним є лише видимість, картинка. Він пристосуванець і хамелеон.