страждання, які їй довелося пережити.

Але то омана. Уважний і милий Хельмер поводиться з дружиною так, що починає складатися враження: він, мабуть, і кохає Нору, але не як людину, а як власність, як прекрасну коштовну іграшку. Хельмер скрізь підкреслює свою принциповість, постійно повчає Нору і закликає її бути ощадливою: «Норо, Норо, ти єси женщина! Але серйозно, Норо; ти знаєш мої погляди на це. Жодних боргів! Ніколи не позичати! На домашнє вогнище, засноване на позичках, на боргах, лягає якась некрасива тінь залежності. Протримались же ми з тобою хоробро до сьогоднішнього дня, то вже потерпимо іще трішки; вже недовго» [12, с. 189].

Здається, він робить це тільки заради того, щоб зайвий раз переконатися, що дружина згодна цілком скоритися його волі, і після цього він щедро дає їй гроші. Окрім того, вже на перших сторінках п'єси привертають до себе увагу деякі особливості поведінки Нори, які повною мірою розкриються пізніше, наприклад, уперта відмова героїні придбати собі якийсь подарунок і бажання взяти його вартість грішми натякають на наявність якоїсь прихованої таємниці. Наближенням до цієї таємниці є зустріч Нори з фру Лінне. В їхній розмові нібито набуває подальшого розвитку мотив щастя головної героїні, який посилюється контрастним порівнянням доль обох жінок: якщо Нора, врятувавши свого чоловіка від хвороби і подолавши всі труднощі, живе повноцінним життям, то фру Лінне відчуває у душі лише порожнечу. До того ж під час бесіди з'являється первинна версія того «злочину», який скоїла Нора. За її словами, він видається зовсім не як поганий вчинок, а, навпаки, як самопожертва: вісім років тому від тяжкої праці Хельмер небезпечно захворів, і щоб допомогти йому, треба було дістати гроші, аби лікуватися в Італії; матеріальну допомогу їм надав смертельно хворий батько Нори; на ці кошти Нора влаштувала Хельмерові лікування. Покинувши батька самого, вона таким чином врятувала чоловікові життя.

Таємниця Нори прояснюється остаточно, коли приходить Крогстад.