принципами Хельмера, що було б неприпустимо для нього [6].

Хельмер не вірить у те, що Нора може заробляти гроші, або хоча б знати, як тяжко вони дістаються, тим більше чесним шляхом. Але Нора вже мала досвід заробляння грошей власною працею в скрутні для сім’ї часи. Їй навіть було приємно це робити, бо вона сприймала це, як забавку, тимчасове невезіння, тим часом мріючи про спадщину з неба. Найголовніша мета в житті, на думку Хельмера, забезпечення становища і всього, що це передбачає – гроші, сім’я, любов [15, с. 79].

Фактично, відхід Нори з дому у фінальній частині, утвердження сили волі через підняття над своїм оточенням,історичними традиціями, загально міщанськими цінностями, стають початком справжньої історії «справжньої Нори».

Нора вперто твердить: «...Я не можу більше заспокоїтись на тому, що говорить більшість і що пишуть у книгах. Я повинна сама подумати про ці речі і спробувати розібратися в них»; «Мені треба з'ясувати собі, хто має слушність – суспільство чи я» [12, с. 258].

Можна виділити у цьому контексті проблему кризи ідентичності. Кожен з цих героїв має подвійне обличчя і не кожен з них спроможний розгледіти, яке з цих облич справжнє. Так, Нора кохає Хельмера таким, яким він хоче видаватися, та коли бачить його справжнє обличчя  розуміє, що вона любила не того чоловіка. Хельмер також любить «фальшиву»  Нору –  ту, яка його влаштовує, яка, зрештою цілком вкладається в його бачення жінки. Проте він не хоче приймати Нори «справжньої», індивіда з характером із власними поглядами на життя, який вже достатньо сформований і не потребує його порад та настанов. Адже не важко помітити, що протягом усього тексту, він відноситься до дружини не як до суб’єкта, а як до об’єкта, чогось красивого та певним чином екзотичного. Він хвалиться нею перед друзями наче річчю,яку вдалося щасливо придбати. І коли відбувається розкриття Нори, то вражаюча реакція освіченої людини – річ, яку вона придбала колись за вигідною ціною, виявилася бракованою. Нора це розуміє,