або окремої властивості або здібності. Інакше відбудеться те, що можна вже побачити в деяких популярних або напівпопулярних психологічних публікаціях (в основному, американських авторів різного роду тренінгових програм), коли нерозуміння внутрішньої суті явища асертивності, її складної багатовимірної будови і розгалуженої структури вже призвело до різноманітних, але поверхневих пояснень і, що найнебезпечніше, – рекомендаціям з її розвитку і формування, особливо у дітей і підлітків.

Найбільш поширені з критикованих популярних рекомендацій лозунгів, закликів виглядають або дуже спрощено, або взагалі нереально в плані їх втілення і конкретного застосування. Наприклад, чітке розуміння поставленого завдання може розвинути асертивність, в тренінгу асертивності ставиться основна мета, яка полягає в тому, що необхідно, перш за все, подолати власні недоліки.

Вітчизняні автори, що пишуть про розвиток сили волі,рішучість, упевненість, відповідальність підкреслюють, що при розвитку, наприклад, і вольових якостей, слід враховувати їх полісемантичну, варіативну, багатокомпонентну структуру. Згідно такої методологічної стратегії, асертивність також важливо розглядати як інтегральну або інтеграційну психологічну освіту.

“Один із компонентів цієї структури – моральний компонент волі, за І.М.Сеченовим, тобто ідеали, світогляд, етичні установки – формуються в процесі виховання, інші (наприклад, типологічні особливості властивостей нервової системи), як генетично зумовлені, не залежать від виховних дій, і у дорослих людей практично не змінюються. Тому розвиток тієї або іншої вольової якості в значній мірі залежить від того, в якому співвідношенні у структурі цієї якості знаходяться вказані компоненти”.

До поняття асертивності як особового утворення в працях вітчизняних авторів, у контексті діяльнісного підходу відносять наступне:

1. Уміти конкретизувати завдання, цілі і перспективи діяльно ості.