- відповідну диверсифікацію джерел енергії;

- диферсифікацію використовуваних видів палива;

- інвестиції у відновлювальні або нешкідливі для довкілля енергетичні технології;

- збільшення продуктивності використовуваної енергії.

Яскраво проявляється розвиток конкуренції на ринках енергоносіїв, що призводить до подальшої активізації міжнародних компаній і загострення конкурентної боротьби. Це змушує задумуватися про те, чи не переросте це суперництво в битву за нафтогазові ресурси. Щоб цього не відбулося, посилюється міждержавна взаємодія в енергетичній сфері, що допомагає пом'якшити цінові коливання, відвернути взаєморуйнівну конкуренцію, забезпечити стабільність і передбачуваність ситуації на енергетичних ринках.

Більшість заходів, що передбачені в зовнішньополітичній діяльності країн та діяльності міжнародних організацій спрямовані на забезпечення енергетичної безпеки держави, що визначається як стан готовності паливно-енергетичного комплексу країни щодо максимально надійного, технічно безпечного, екологічно прийнятного, економічно ефективного та обґрунтовано достатнього енергозабезпечення економіки держави й населення, а також щодо гарантованого забезпечення можливості керівництва держави у формуванні й здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску.

У ситуації, що склалася, в індустріально розвинутих країнах світу відбулися значні зміни в енергетичній політиці. Серед головних напрямів такої політики можна виділити такі:

- пошук та реалізація шляхів диверсифікації зовнішніх постачань;

- всебічна підтримка власного видобутку та виробництва енергії навіть у випадках його неконкурентоспроможності у звичайних умовах;

- створення стратегічних запасів головних паливно-енергетичних ресурсів;