Об´єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв´язків, по-перше - на макрорівні ; по-друге - на мікрорівні підприємств; по-третє - на глобальному і регіональному рівнях шляхом участі у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях ООН і регіональних економічних об´єднаннях типу ЄС, певних структурах СНД, зони вільної торгівлі між Грузією, Україною, Узбекистаном, Азербайджаном і Молдовою (ГУУАМ), Чорноморської зони співробітництва тощо. Поєднання об´єктивної необхідності й об´єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.

Вектори інтеграційних процесів України різноманітні. Її геополітичний стан, рівень розвитку економіки і статус позаблокової держави відбивається на інтеграційних процесах.

Перший вектор - співдружність Незалежних Держав (СНД) . Договір про заснування СНД передбачав співробітництво в таких сферах, як зовнішня політика, економічна й фінансова політика, політика в галузі безпеки і оборони. Проте інтеграційні процеси в СНД йдуть важко й суперечливо через неоднакове осмислення цілей організації різними країнами-членами. Так, Україна не бере участі в оборонних структурах СНД, оскільки це суперечило б її статусу. Економічна інтеграція також гальмується взаємним непорозумінням. Але ця організація має для України важливе значення. Для нас економічний простір СНД є потенційно широким ринком збуту наших товарів і джерело постачання необхідної сировини (особливо енергоносіїв), машин і обладнання, товарів широкого вжитку. На країни СНД припадає понад 40 % зовнішнього товарообігу України. Збереглося ще чимало виробничих зв´язків між підприємствами України і колишніх республік СРСР. Більшість країн має безвізовий режим, що полегшує вільне пересування робочої сили. Налагоджуються на новій ринковій основі виробничі й комерційні зв´язки між підприємствами країн-членів, розвивається співробітництво в кредитно-фінансовій сфері.