[21,c.27].

Тільки розгалужена, стабільна і взаємовигідна система міждержавних коопераційних зв'язків та зростаючий товарообмін між тими чи іншими державами реально і об'єктивно зумовлюють необхідність спочатку тісної координації, а потім і об'єднання - міждержавної економічної інтеграції - все більш широкого кола економічних і політичних аспектів діяльності цих держав.

В Європейському Союзі розрізняють два види міждержавної економічної інтеграції – «від'ємну інтеграцію» («пасивна інтеграція») та «додатну інтеграцію».

Терміном «від'ємна інтеграція» позначають процес усунення дискримінації у відносинах між господарюючими суб'єктами країн-членів відповідного інтеграційного об'єднання. Мова йде про взаємне зняття бар'єрів на шляху руху товарів, послуг та виробничих факторів. Під «додатною інтеграцією» («активною інтеграцією») розуміють розробку та проведення узгодженої структурної політики перебудови господарств країн угруповання, спрямованої на досягнення спільних економічних цілей. Як свідчить світовий досвід, стабільні інтеграційні ефекти мають місце тоді, коли обидва види інтеграції гармонійно доповнюють один одного [21,c.30].

Для успішного розвитку інтеграційних процесів необхідні певні умови. Умови вступу до ЄС визначені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені, що відбулась 21-22 червня 1993 року: «Асоційовані держави Центральної та Східної Європи, які висловили таке прагнення, можуть стати членами Європейського Союзу. Вступ відбудеться як тільки асоційована держава зможе взяти на себе обов'язки членства, задовольнивши необхідні політичні та економічні вимоги». Ці вимоги отримали назву Копенгагенських критеріїв[4,c.82]: