ласних напрямків у відносинах з третіми країнами. Наприклад, що стосується України, то це, зокрема, втілюється у прикордонному співробітництві та ініціативах щодо встановлення демократії та виконання прав людини, а також у співробітництві в галузі вищої освіти, проектах, націлених на захист навколишнього середовища та забезпечення свободи преси.

Ці європейські органи постають унікальними та необхідними з огляду на управління європейськими процесами.

Інтеграцію вважають вищим етапом регіоналізації, яка базується на територіальній суміжності держав, між якими активно виникають та розвиваються різноманітні соціальні зв’язки. Термін «інтеграція» (лат. integratio - відновлення, поєднання; від integer - цілий) тлумачиться як процес взаємного пристосування, розширення [10,c.83] або ж об’єднання чогось у єдине ціле [11, с.38].

У науковій літературі відсутня однозначність визначення як поняття інтеграції, так і її сутності. Розділяється позиція щодо розгляду інтеграції як процесу. Усвідомлюючи певні недоліки існуючої теорії інтеграції, тільки вона робить можливим порівняння форм національної поведінки та ролі соціальних груп, визначає концептуальні межі для характеристики та прогнозування подальшого розвитку інтегрованих цінностей. Вона пропонує реальні методи трансформації, переходу міжнародних систем від анархії до раціонального устрою.

Виникненню та розвитку інтеграційних процесів повинні передувати відповідні умови, зокрема:

1) основою економіки країн-учасниць має бути високорозвинене промислове виробництво;

2) учасники цього процесу повинні мати однорідні соціально-економічні устрої (що базуються на ринковій економіці);

3) наявність міцної політичної волі держав, що об’єднуються.