позначаються на розвитку пристосованості чи непристосованості у довкіллі [28; 29].

Сутність феномену обдарованості можна визначити як прискореним, концентрованим розвитком загальних (або спеціальних) здібностей людини і може бути індивідуально оцінена за посередництвом таких, наприклад, критеріїв: інтелект обмежений як сукупність анатомо-фізіологічних задатків і безмежний як прояв індивідуальних здібностей; темпи нарощування загальних здібностей у певному віковому періоді; адекватність інтелектуальної діяльності й тестування у навчанні та ін.. Ці критерії обґрунтовані передовсім у США і апробовані в початковій школі під час навчання обдарованих  учнів задля доведення існування феномену обдарованості [45, с. 13].

Отже, у результаті здійсненого теоретичного аналізу проблеми обдарованості з'ясовано стан розробленості проблеми в психологічній та  соціально-педагогічній літературі. У контексті нашого дослідження під обдарованість» та «креативність» ми розуміємо: «обдарованість» – це якісно своєрідне поєднання здібностей, від якого залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності та «креативність» - це індивідуальна особливість людини, що виявляється в здатності відмовлятися від стереотипних способів мислення та розв’язання будь-яких задач. Під «соціальна адаптація»  ми розуміємо  активне пристосування індивіда до умов середовища і результату цього процесу.

Таким чином, на основі теоретичного аналізу психолого - педагогічної літератури висвітлено психологічні особливості обдарованих дітей, уточнено поняття соціальної адаптації та  класифікацію видів обдарованості.

Ми дійшли висновку, що обдаровані діти потребують психолого-педагогічної роботи з ними для того, щоб їм було легше адаптуватися в соціумі, а також сформувати психологічну стійкість до проявів негативного ставлення й дискримінації з боку оточення: однолітків, знайомих, вчителів.  Обдаровані діти дуже вразливі, чутливі до поганого ставлення.