виявляється в практичному плані (на рівні моторних навиків і виконавської техніки), пізнавальному плані (на рівні інтерпретації музичного твору), в комунікативному плані (на рівні комунікації з автором виконуваного твору і слухачами), духовно-ціннісному плані (на рівні додання сенсу своєї діяльності як музикант) [46].

Отже, обдарованість у філософських і психологічних дослідженнях переважно розглядається як якість, яка одночасно є і біологічною, і психологічною, характеристикою індивіда. Але її розвиток та реалізація виявляються можливими тільки за сприятливих умов, які формуються макро – та мікро – середовищем . Обдарованість може проявлятися лише в конкретній діяльності. Основу обдарованості складають здібності до конкретнї професійної або допрофесійної діяльності (спеціальна обдарованість) і загальні психічні якості високого рівня розвитку – сенсорні, інтелектуальні, вольові тощо [26, с. 336].

В основу дослідження покладено визначення поняття «креативність» О.І.Кульчицької та В.О.Моляко: це індивідуальна особливість дитини, що виявляється в «здатності відмовлятися від стереотипних способів мислення та розв’язання будь-яких задач: побутових, навчальних,соціально-етичних та інших». Ми також враховуємо позицію В.М.Дружиніна, що креативність є інтегративною якістю психіки людини, яка забезпечує продуктивні перетворення в діяльності особистості, дозволяючи задовільнити потребу в дослідницькій активності. Згідно з його концепцією, креативність є стійкою сукупністю рис, що сприяють пошуку нового, оригінального, нетипового, і це забезпечує прогрес суспільного розвитку людини. На рівні соціуму (широкого соціального простору) креативність є евристичним способом життєдіяльності, але в межах певної соціальної групи поведінка творчої особистості може бути оцінена як вид діяльності, що не узгоджується з нормами та настановленнями, прийнятими у цьому співтоваристві людей. У такому випадку йдеться про соціальну креативність.