освітнього процесу і співвіднесення їх потреб із нормативними вимогами, прийнятими в системі освіти, та соціокультурними потребами, особливостями функціонування освітньої системи у суспільстві. Але в ході трансформації цілей вищої освіти в умовах інформаційного суспільства, забезпечення бажаної якості вищої освіти не може відбуватися безвідносно до суспільних викликів. Потреби суспільства на різних етапах його цивілізаційного розвитку ставлять перед системою освіти нові й нові запити, що знаходить відображення у цілях освіти. Ці цілі, з одного боку, є досить стійкими, вони закріплюються та відтворюються інституційно, через систему освітніх норм. Водночас цілі освіти мають бути динамічними, оскільки суспільство перебуває у постійному розвитку і змінює свої освітні потреби.

Поряд зі зміною цілей вищої освіти стоїть проблема стандартів у вищій освіті. За останні роки ця проблема все частіше досліджується і набуває дедалі більшої актуальності, бо її вирішення не має доконаного виду. Звісно, в Україні відбувається процес становлення і запровадження державних стандартів освіти, але, чи на належному рівні? Безумовно, можна розробити стандарти вищої освіти таким чином, щоб вони відповідали певним узагальненим вимогам усіх груп інтересів. І, з погляду необхідності практичного оцінювання якості вищої освіти, такий підхід, на перший погляд, здається достатньо перспективним. Але, насправді, тут також є багато проблем.

Перш за все, є таке принципове заперечення. Встановлення державою стандартів, що оцінюють професійну компетентність випускників, має супроводжуватися зобов’язанням держави працевлаштувати випускників згідно з отриманою ними відповідно до цих стандартів професійною компетентністю. В іншому випадку важко якось обґрунтувати обмеження, що накладає держава, на вибір студентами змісту навчання. Чи готова сьогодні держава взяти на себе таке зобов’язання? І чи можливо це взагалі в умовах ринкової економіки?