Тож  при даному підході критерії оцінки діяльності вищої школи окрім витрат на освіту повинні враховувати також соціально – педагогічні аспекти, котрі ефективність або ж неефективність витрат на освіту [4].

Розглянемо форми ефективності освіти:

1)внутрішня, що визначає міру досягнення поставлених перед освітою цілей;

2)зовнішня, що передбачає визначення ступеню задоволення вимог сучасного суспільства чи ступеню відповідності «продукції» освітньої сфери структурі попиту на неї з боку ринку праці.

Зауважуємо, що даний підхід дозволив враховувати окрім прямої віддачі продуктивних витрат, полягаючи у безпосередньому економічному ефекті, й непрямі вигоди і педагогічний результат. Тож пошук механізмів та шляхів підвищення зовнішньої ефективності освіти полягає в декількох  напрямах:

1. Раціоналізації освітньої системи на основі використання та розвитку положень загальної теорії управління  ( представлена в системі «планування – програмування – бюджетування»).

В якості одного зі шляхів ефективного застосування людських та матеріальних ресурсів розглядається удосконалення управління процесом підготовки кадрів. В такому середовищі на основі ступеня досягнення встановлених цілей і співвіднесення витрат, асигнованих на реалізацію програм,  система «планування – програмування – бюджетування» повинна визначити їх ефективність. Аби здійснити кількісну оцінку зовнішньої ефективності дидактичних систем, застосовувались і інші спроби для розробки системи специфічних показників, інструментів та механізмів вимірювання результатів освітньої діяльності для виведення узагальненого індексу,котрий би враховував мінливі цілі навчання та нові критерії ефективності. 

Англійські вчені У.Вудхолл і М. Блауг  застосували вищезгадану систему показників, здійснюючи дослідницьку програму оцінки зовнішньої