Однак такі особи втрачають право на дипломатичний захист з боку своєї держави.

Право притулку переважно регулюється національним законодавством держав. Дане право вперше в законодавчому порядку було закріплено в Конституції Франції 1793 р., яка забезпечувала «притулок іноземцям, вигнаним зі свого вітчизни за справу свободи».

В даний час право притулку закріплено в конституціях багатьох країн.  Через відсутність всеосяжного міжнародного договору право притулку регулюється переважно звичайними нормами міжнародного права.

Зазначені норми виходять з того, що: 1) кожна людина має право шукати притулок в інших державах в разі переслідування з політичних і інших причин; 2) кожна держава виходячи з суверенітету на рівні свого законодавства визначає порядок надання притулку; 3) надання притулку не слід розглядати в якості недружнього акту по відношенню до іншої держави; 4) особа, якій надано притулок, не може піддаватися висилці в країну, в якій воно переслідується; 5) притулок не надається особам, які вчинили міжнародні злочини чи обвинувачуваним в загальнокримінальних злочинах.

У міжнародній практиці отримав визнання такий вид притулку, як територіальний притулок, який знайшов своє закріплення в Декларації ООН про територіальний притулок 1967 р. у Декларації про територіальний притулок, прийнятій Комітетом міністрів Ради Європи в 1977 р., підтверджується право кожної держави надавати притулок будь-якій особі, яка має цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознакою раси, віросповідання, громадянства, належності до певних політичних переконань.

Інший вид - дипломатичний притулок склався в практиці латиноамериканських держав і отримав своє закріплення в Гаванської конвенції про притулок 1928 р. і в Конвенції про дипломатичний притулок 1954 На підставі цих актів притулок надається на території дипломатичного представництва та консульської установи в державі перебування, на борту