анією. До зобов’язань виробника належить пошук партнерів і технічне

обслуговування, а лізингова компанія спрямовує свою діяльність на розробку партнерів та вирішення адміністративних питань[4].  

Отже, проаналізувавши різні форми лізингових угод та коротко оглянувши їх найбільш характерні риси, наступний момент,на який слід звернути увагу є нормативно–правова база, на основі якої здійснюються лізингові операції.

1.2 Нормативно – правове регулювання лізингових операцій у міжнародному лізингу

Нормативно–правова база є невід`ємною складовою будь–якого явища чи процесу, яке відбувається у суспільстві. Тож, міжнародні лізингові операції не є виключенням. Регламентація лізингових операцій здійснюється за допомогою великої кількості різних документів, основним з  яких є лізингова угода. Вона укладається в умовно – правовому чи функціональному плані.

При функціональному варіанті угоди послідовно перераховуються всі можливі операції, пов’язані з його реалізацією: купівля,транспортування, монтаж, ремонт, виплата орендних платежів, страхування тощо. При цьому у кожному пункті узгоджуються права та обов’язки сторін, які домовляються[3]. 

За умовно–правовим варіантом угода поділяється на пункти, в яких перераховуються умови її  прийняття і розірвання, окремо права та обов’язки орендаря, орендодавця, третіх сторін якщо такі існують тощо. Однак. найчастіше використовують принцип комбінованих угод, у якому реалізуються переваги обох видів договорів.

Правові основи лізингових контрактів закладено у таких нормативних документах як [1,2] :