РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

1.1   Поняття, види та  функції лізингу

Лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів (ЗУ «Про лізинг»)[1].

  Об'єктом  лізингу  може  бути  будь – яке нерухоме і рухоме  майно,  яке  може  бути  віднесене  до основних  фондів  відповідно  до  законодавства,  не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якої немає  обмежень  про  передачу його в лізинг (оренду) (ЗУ «Про лізинг»)[1].

Суб`єктами лізингу є[1,2]:

• Лізингодавець (орендодавець) –  юридична особа, яка передбачає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу: лізинговий посередник, фірма, яка спеціалізується на купівлі – продажу та будівництві рухомого і нерухомого майна виробничого характеру;
• Лізингоодержувач (орендатор) – фізична чи юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця: користувач чи споживач об’єкта оренди у вигляді промислового чи торгівельного підприємства;