На основі практичного та наочно-чуттєвого досвіду у дітей шкільного віку поступово формується абстрактне (понятійне) мислення , яке існує у вигляді абстрактних понять і суджень. Цей вид мислення супроводжується мовленням. Його ще іноді називають словесно-логічним. Певна логіка властива всім видам мислення.

В основі абстрактного мислення лежать логічні операції та поняття. Особливо високим рівнем відзначається цей вид мислення у науковців.

Мислення поєднує в собі репродуктивні та творчі елементи. Першими виділили деякі творчі елементи мислення філософи-раціоналісти Р.Декарт,

Б. Спіноза, Г. Лейбніц (XVII ст.). Дж. Гілфорд найбільш вдало одним з перших охарактеризував творче мислення як оригінальне, не подібне на інше, гнучке, гостре, нетривіальне тощо. Постає питання: чому ми не всі й не завжди мислимо творчо, що стає на заваді такого мислення? На ці питання можемо знайти відповідь у працях Т. Ліндсея, К. Халла і Р. Томпсона: «ми нерішучі – не хочемо виглядати смішними у своїх судженнях; прагнемо наслідувати поведінку більшості і бути таким, як усі (конформність); швидко сприймаємо критику, ввічливі, тактовні, коректні, але, як наслідок, не вміємо постояти за себе, відкрито висловитись, обгрунтувати думку, незважаючи на ставлення тих, хто нас оточує» [8].