Культура спілкування охоплює знання про психологію та етику спілкування, вміння людей застосовувати на практиці комунікативні установки. В процесі розвитку людини важливо забезпечити не просто формування в неї третьої складової – комунікативних установок на спілкування з іншими, а саме гуманістичних комунікативних установок. Якщо вони є, то за відсутності адекватних до ситуації знань та вмінь людина творчо, інтуїтивно їх знайде. Головне при цьому, що людина не зашкодить іншому, візьме участь у конструктивному розв’язанні ділових проблем.

Установка – це стан готовності індивіда чи групи певним чином (позитивно чи негативно) реагувати на об’єкти (чи суб’єкти) та вплив. Різновидом соціальних установок є комунікативні. Вони дуже важливі для формування культури спілкування, оскільки допомагають встановити контакт між співрозмовниками, підготувати їх до позитивного сприймання інформації, перебороти байдуже чи негативне ставлення до тих чи інших ідей, людей, ситуацій. Під впливом спілкування з різними людьми вони виникають, змінюються та зникають. При чому зміна установок на протилежні до попередніх – це довготривалий і суперечливий процес

Історичний огляд становлення етики та культури спілкування. Одним з перших описав спілкування на території нинішньої України у V ст. до н.е. Геродот. Він розповідав як наші пращури спілкувалися при світлі вогнища, “казали казку”, “баяли байку”.

Вже тоді встановилися певні звичаї та традиції, що регулювали життя членів громади. Повага до старших, взаємодопомога, хоробрість, чесність стали загальноприйнятими нормами моралі. Проте перехід до моральних відносин відбувався поступово: від найпростіших форм моральності (групових) до вироблення особистістю власних моральних орієнтирів.

Мудрі настанови щодо етики та етикету, спілкування і поведінки дав своєму та майбутнім поколінням Володимир Мономах. У своєму “Повчанні” він підкреслював, що “правильне життя” людини досягається її добрими ділами.

У XVII ст. в Україні, коли чітко окреслилися ознаки української народності, з’явилися перші центри освіти та культури (наприклад, Львівська братська школа, Острозька греко-слов’яно-латинська школа), в яких викладали, крім точних наук, риторику, граматику, діалектику, логіку та мистецтво, формували культуру поведінки, мовлення та спілкування.

Справжнім центром формування культурної, філософської та психологічної думки і утвердження етикету та етики, культури спілкування в Україні стала Києво-Могилянська академія. Викладачі академії висловлювали ідеї про те, що шлях до успіху в спілкуванні пролягає через пізнання себе та іншого, через використання етичних норм і правил: людина йде до себе, “відштовхуючись” від іншого, а від себе йде до іншого, пізнаючи в собі та в іншому все людське єство (єдину психологічну структуру, долю та мету).

Серед викладачів академії працював письменник, оратор, громадський діяч Феофан Прокопович. У курсі лекцій він доводив, що за допомогою етики, мистецтва слова й мистецтва спілкування можна впливати на людей і переконувати їх.