У творах Василя Слапчука, як і в поетичному мовленні загалом, найбільшою кількістю представлені юкстапозити, в яких один із компонентів, стрижневий, є означуваним, а інший, залежний, – означенням, при цьому залежний компонент може перебувати як у пре-, так і в постпозиції. Активність таких АЛН пояснюється їхньою здатністю в лаконічній формі не лише позначити, а й охарактеризувати денотат.

          Особливою експресивністю відзначаються юкстапозити, які є результатом згорнутих порівнянь, напр.: дівчинка-вишня (ВСл) – дівчинка, мов вишня; Мелодія-ніж (ВСл) – мелодія, як ніж; кицька-ніч (ВСл) – ніч, як кицька; погляд-штик (ВСл) – погляд, як штик; коханка-шабля (ВСл) – шабля, мов коханка. Схожі тенденції творення інновацій помічаємо і втворчості поетів ХХІ ст.

         Менш поширеними у поетичному лексиконі сучасників є юкстапозити синонімічні зближення: друг-спільник, вухо-клаповухо, крик-ридання, спасіння-трунок (ВСл) та ін. Поява таких номінацій зумовлена прагненням автора виділити якусь ознаку чи посилити емоційне звучання (тло) поезії: Меншість (ті, що знали його) опишуть самітника, який стає собою лише у вузькому колі друзів-спільників, поряд з величезною купою прочитаних і відкинутих філософських та релігійних книг, з відкритою Біблією в руці… (ВСл)

           Загалом індивідуально-авторські юкстапозити Василя Слапчука утворені поєднанням семантично-сумісних компонентів. Переважно вони вживаються для виділення якоїсь ознаки, важливої у певному контексті.

          Отже, у системі іменникового словотвору волинського поета домінують словоскладання. Основоскладання і суфіксація представлено у малій кількості. Активне вживання юкстапозитів і композитів зумовлене їхньою здатністю в лаконічній формі виразити значний семантичний обсяг. Виникнення суфіксальних дериватів та композитів спричинене пошуком семантично точних слів для передачі авторського задуму та версифікаційними потребами.