В 80-ті роки лізинг розглядався радянськими зовнішньоторговельними організаціями, насамперед як одна з форм придбання й реалізації такого встаткування, як великогабаритні універсальні й інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, дорожньо-будівельне, ковальсько-пресове, енергетичне встаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ і т.п., з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими й               Досить активно застосовувався лізинг міжнародних автомобільних перевезень зовнішньоторговельним об'єднанням «Совтрансавто», що здобувало за кордоном на умовах оренди з подальшою покупкою різні види вантажного автомобільного транспорту: тягачі, рефрижераторні й тентові напівпричепи, кузови, контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використалися іноземні контейнери.

У червні 1991 року була створена, а із грудня того ж року початку діяти міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова компанія «Євролізинг». Її засновниками з радянської сторони стали Зовнішекономбанк СРСР, Радморфлот, Госснаб СРСР, із французької – один із самих більших банків Європи «Bank National de Paris», а з німецької – одна з найбільших лізингових компаній Західної Німеччини – «Митфнанц Гмбх» [2].

Разом з тим лізинг у міжнародних операціях застосовувався в дуже незначних масштабах. До кінця 80-х років розвиток міжнародного лізингу стримувалося головним чином через те, що в радянських підприємств не було іноземної валюти для оплати іноземного встаткування. Після того як, починаючи із квітня 1989 року, підприємства одержали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з'явилося власне джерело валютних надходжень.

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрішньому ринку можна визначити серединою 1989 року у зв'язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем у становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 і лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270