Продавець майна (постачальник) – фізична або юридична особа, що відповідно до договору купівлі-продажу продає  лізингодавцю в обумовлений термін вироблене (придбане) нею майно, що є предметом лізингу. Продавець (постачальник) зобов'язаний передати предмет лізингу  лізингодавцю чи  лізингоодержувачу відповідно до умов договору купівлі-продажу.

Банк (чи інша кредитна установа), що надає кошти на придбання предмета договору.

На ринку лізингових послуг можна виділити і спеціальні суб'єкти, такі як:

Страхові компанії, що здійснюють страхування ризиків, що виникають при лізинговій угоді: страхування майна лізингодавця, кредитів, наданих лізингодавцю кредитною установою, від можливих ризиків неплатежів і ін.

Суб'єктом лізингу можуть бути резидент, нерезидент, а також суб'єкт підприємницької діяльності за участю іноземного інвестора, що здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України.

Таким чином, відносини між суб’єктами лізингу регулюються Законом України «Про Лізинг», іншими нормативно – правовими актами України та укладеними відповідно до них договорами лізингу, крім відносин, урегульованих  нормативно – правовими актами про оренду та приватизацію державного майна [3].

1.2. Історія виникнення лізингу

Прийнято вважати, що всі економіко-правові відносини, пов'язані з лізингом, ставляться до нового або новітнього періоду історії господарських взаємозв'язків. Однак це не так. За свідченням документів, оренда (лізинг) була відома людині ще з найдавніших часів.

Дійсно, ідея лізингу зовсім не нова, хоча терміна «лізинг» (lease) як такого ще не існувало. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще з далеких часів Аристотеля (384/383 - 322 р. до н.е.). Саме йому належить назва одного із трактатів в