Власні назви мають три основні витоки: перехід лексичної одиниці в власну назву, перехід власної назви з одного розряду до іншого та запозичення іншомовних власних назв. Вони можуть бути й штучно створені [11, 37]. До онімів належать: антропоніми (власні назви людей), топоніми (власні назви географічних об’єктів), теоніми (власні назви божеств), зооніми (імена та прізвиська тварин), астроніми (власні назви небесних тіл), космоніми (власні назви зон космічного простору та сузір’їв), фітоніми (власні назви рослин), хрононіми (власні назви відрізків часу, пов’язаних з історичними подіями), ідеоніми (власні назви об’єктів духовної культури), хрематоніми (власні назви об’єктів матеріальної культури) та ін. Один і той же онім може бути топонімом, антропонімом, зоонімом та іншими видами онімів.