1.1.               Специфіка семантики власних назв

До недавніх пір семантиці власних назв не приділяли належної уваги, тому семантика власних назв – область не лише не досліджена, але й не визначена.

Як відомо, власні назви мають формальну та змістову сторони. Однак, що можна вважати змістом, тобто семантикою власного імені? З одного боку, у лінгвістиці зазначається, що власні назви, які відносяться до окремих предметів ніяк не характеризують їх, не сповіщають про них правди чи неправди [15, 215]. Але в той же час, оскільки власні імена належать до одиничного предмету, зміст відповідає всій сукупності його властивостей та їх цілісності.

Така складність визначення семантики власних імен, що породжує різні підходи до проблеми, привела до появи взаємовиключаючих концепцій семантики власних назв. Оскільки багато хто вважає власні назви категорією, що лежить поза поняттями, а семантика завжди понятійна, нерідко дослідники сумніваються у правильності виділенні семантики в якості особливого аспекту власної назви. Інколи семантику онімів прирівнюють до семантики тих номінальних, від яких вони утворились [15, 216]. В інших випадках семантику власних назв переносять на ті образи, які складаються в нашій свідомості як певні денотати назв, переходячи екстралінгвістичну сферу та відходячи від семантики. Нарешті, існує думка, що основне значення власних назв в тому, що це всього лише назви [11, 78].

Спробуємо розібратися в цьому питанні. По-перше, усі власні назви володіють значенням предметності, тобто частиною їх змісту (значення) є повідомлення про існування якогось предмету. По-друге, більшість власних назв позначають якийсь клас предметів, серед яких один особливо виділяється [11, 83]. По-третє, власні назви, позначаючи індивідуальний предмет, закріплюють у своїй семантиці домовленість, угоду називати даний предмет певним чином. по-четверте, у значенні власних назв можна виділити приблизно 4 компоненти: