Однак розвивати мовлення не значить тільки надавати дітям можливість більше  говорити чи  писати, давати матеріал і теми для усних і письмових виступів і ставити оцінки за відповіді, за виклади і твори. Дітей треба учити мовленню.

У процесі всієї навчальної роботи школярів учитель «втручається» в їхнє мовлення. Він звертає увагу на те, щоб діти правильно вимовляли слова, вірно ставили наголос, вибирали слова і вираження, що найбільше точно виражають думки й відображають дійсність; він звертає увагу і на синтаксично правильне оформлення думки і т.д.

Він тактовно виправляє помилки дітей. Це має велике значення для розвитку мовлення і без цього не  обійтися [11, c.71].

Розвивати мовлення – значить систематично, планомірно працювати над змістом мови, над її послідовністю, учити побудові речень, вдумливому вибору придатного слова і його форми, постійно працювати над грамотним (орфографічним і пунктуаційним) оформленням думок і правильним орфоепічним проголошенням. Лише безупинна й організована по відомій системі робота з мови принесе учням користь, буде сприяти оволодінню її форм. Без спеціальної роботи над змістом і його мовним вираженням діти навчаться лише бовтати, не задумуючись над змістом і грамотним його оформленням, а це не тільки даремно, але і шкідливо для загального і мовного їхнього розвитку.

Особливо складним для дітей є письмове мовлення, яким до школи вони не володіли і яке вони опановують лише поступово, у міру засвоєння граматики, правопису і вироблення мовних навичок. Спочатку навчання, самостійні письмові роботи учнів, випереджаються усними висловленнями на тему, обрану для письмової роботи. При аналізі цих висловлень вчитель учить дітей і правильній вимові, і вибору слів, і правильній побудові речень і цілого тексту, надаючи поступово учням велику самостійність [10, c.143].

Найбільш розповсюдженим видом самостійної  письмової роботи є переказ тексту. Звичайно переказ і  наступний переказ зв'язуються з уроками