культури визначено як першорядне, різноманітне за своїм спрямуванням і характером завдання^[1].

Незважаючи на існування досить великої кількості нормативно-правових документів, які визначають правові засади діяльності у сфері культури і мистецтва, що регулюють суспільні відносини, пов’язані із створенням, використанням, розповсюдженням і збереженням культурних цінностей, комплексних змін в соціальному житті країни за умов загострення економічної та фінансової кризи не відбувається. А нерозвиненість законодавчої бази в цій сфері не дає можливості для формування сприятливих соціально-економічних умов розвитку закладів соціально-культурної сфери, а як наслідок, становлення України в світі як соціально та економічно розвиненої держави.

Таким чином, інформаційна база для подібного роду досліджень міститься в працях культурологічного характеру, законодавчого права, фінансового менеджменту, економічного аналізу, історії та теорії культури. Також суттєвий фактологічний матеріал стосується досліджень проблем узгодження законодавчої бази, що регулює відносини в сфері культури і мистецтва України із аналогічним нормативно-правовим полем країн Європейського Союзу.

Невирішеною проблемою для сучасної економічної науки є проблема поєднання економічної та соціальної ефективності діяльності організацій соціально-культурної сфери. Актуальним є невирішене питання поглибленого дослідження причинно-наслідкових зв’язків між сучасною законодавчою базою та організаційно-економічними проблемами соціально-культурної сфери.

Ефективно побудовані організаційно-економічні відносини є важливої складовою адекватного функціонування закладів культури і мистецтва. Кардинальні зміни в культурній сфері, які зумовлені ринковими, політичними, економічними та соціальними

^[1] Шевченко Л., Рогожа М. Духовна спадщина в контексті національно-культурної розбудови в незалежній Україні / Л.Шевченко, М.Рогожа /Інститут історії України НАН України. – К., 2010. – 38с