Загальну проблему хронічного недофінансування культури можна розділити на декілька підпроблем:

1) Відносне зменшення бюджетних видатків на культуру і мистецтво та неефективність їх використання;

2) Труднощі у нарощуванні власних зароблених коштів закладів;

3) Недостатній рівень благодійництва та спонсорства.

Кожна з цих під проблем викликана комплексом більш чи менш взаємопов`язаних факторів. Наприклад, недостатність бюджетних коштів для культури викликана загальною бюджетною кризою в Україні, недосконалим механізмом формування бюджету, нарешті, так званим «залишковим підходом» до фінансування культурних потреб.

Труднощі у нарощуванні власних зароблених коштів закладів пояснюються зменшенням доходів населення, появою конкуруючих форм дозвілля та імпортних культурно-дозвіллєвих товарів і послуг, нарешті, несприятливою для культури симтемою оподаткування.

Недостатній розвиток благодійництва та спонсорства спричинений несприятливим оподаткуванням, браком реальних пільг для благодійників, відсутністю традицій благодійництва в Україні.

Як видно, деякі фактори породжують не одну проблему (напр.., несприятлива для культури система оподаткування приводить як до малих обсягів зароблених коштів, так і до недостатніх обсягів благодійних пожертв), а це означає, що, усунувши ці ключові перешкоди, ми зможемо розблокувати різні джерела фінансування культури.

Для оптимізації політики управління фінансовим забезпеченням закладів культури України розробимо наступні альтернативи чинній політиці.

1. Ренаціоналізація (рецентралізація)

Ця альтернатива означає суттєве посилення державного втручання в галузь культури для виправлення її важкої фінансової ситуації. У найпростішій формі такий підхід може означати значне збільшення бюджетних видатків на культуру, а в більш радикальних версіях така стратегія супроводжувалася б посиленням адміністративного втручання в роботу ключових закладів культури і мистецтва (ясна річ, з благою метою поліпшення їхньої діяльності на ниві національної культури).