Основний принцип існування будь-якої Держави зводиться до виконання покладених на неї функцій, забезпечення основних потреб громадян  у безпеці, у наявності робочих місць, у суспільному захисті та іншому, за рахунок її фінансових ресурсів і в першу чергу, за рахунок її бюджету.

Основні положення бюджетної політики держави щодо соціального забезпечення населення базуються на Загальній декларації прав людини, яку було прийнято та проголошено на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. Згідно статті 25 Декларації прав людини держава повинна гарантувати своїм громадянам право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров’я, власного добробуту сім’ї; право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людини обставин^[1].

Проблеми людини, проблеми її соціального та духовного розвитку були та досі є предметом економічних, філософських, соціологічних та інших наукових досліджень.

Кожний громадянин має право на соціально-економічні гарантії, закріплені законодавчо. Основні принципи системи соціального захисту закладено в Конституції України ^[2], де зазначено, що громадяни мають право на:

- достатній рівень життя для себе і своєї сім’ї, що передбачає достатнє харчування, одяг, житло;

- соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості і в інших випадках, передбачених законодавством;

^[1]Загальна декларація прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_015. – 22.04.2012 р.

^[2] Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/конституція україни. – 22.04.2012 р.