установ (освітніх, культурних, соціальних, спортивних тощо), діяльність яких не спрямована на отримання прибутку;

- заохочення мережі недержавних, незалежних культурно-мистецьких організацій (спілок, фундацій, професійних гільдій, творчих колективів), які забезпечуватимуть сталий розвиток культури через багатоманіття творчих, господарчих, адміністративно-правових форм її існування, через множинність каналів її підтримки суспільством і державою;

- створення режиму здорового протекціонізму щодо вітчизняної культури, національної    культурно-мистецької    продукції,     аби    забезпечити     їх конкурентоспроможність, не допустити нової "культурної колонізації" України.

Кардинально вплинути на господарчо-правову ситуацію в сфері культури може лише Закон "Про організації, не орієнтовані на отримання прибутку", що повинен відрегулювати такі загальні положення:

- визначення принципів, за якими діють такі заклади, що ставлять за мету не отримання прибутку, а розвиток важливої для суспільства культурницької (освітньої тощо) діяльності;

- фінансування таких закладів (організацій) з різних джерел: державного та/або місцевих бюджетів; коштів засновників; коштів від державних та місцевих фондів розвитку;

- коштів від надання платних послуг; коштів від спонсорських та мецентатських внесків;

- надання неприбутковим організаціям, незалежно від форм їх власності, податкових та інших пільг, за умови дотримання ними відповідних правил функціонування та розпорядження прибутками;

- податкові пільги для фізичних чи юридичних осіб, які надають неприбутковим організаціям кошти у формі пожертв, спонсорського фінансування тощо[22,c.487].

Підсумовуючи, доцільно зазначити, що для ефективної діяльності культурної сфери необхідна зміна методів управління, зокрема переорієнтація органів державної