2.2  Реалізація євроінтеграційної стратегії на прикладі Хорватії

З 1 квітня 2013 р. Хорватія стала 28-мим членом Європейського союзу після виконання всіх умов для вступу в інтеграційне групування та упорядкування свого законодавства згідно зі стандартами  по 35 розділам переговорного досьє ( політичні, економічні, правові, питання оборони, проблеми освіти та культури). Хорватія отримала 12 місць у Європарламенті з 766. Неве Міміца , колишній віце-премʼєр  хорватського уряду, отримав місце комісара із захисту справ споживачів у Єврокомісії. В кінці 2015 року країна має увійти до Шенгенської зони.

Ще в 2001 р. Хорватія та ЄС підписали угоду про стабілізацію та асоціацію, а в 2003 році була подана заява на вступ до ЄС. Офіційні переговори Хорватії з Брюсселем тривали з 2005 р.  У січні 2011 р. у Брюсселі було підписано договір про вступ Хорватії до Євросоюзу та країна отримала право приймати участь в засіданнях ЄС в якості спостерігача без права голосу. У січні 2012 р. у Хорватії було проведено суспільно-національний  референдум з питання вступу. Явка населення була низькою – 43,5% населення , за приєднання до європейської групи висловилося трохи більше ніж 66% громадян чи 1,3 млн. з 4,5 млн. хорватів, це свідчило про стримане відношення хорватів щодо європейської інтеграції.

Процес прийняття Хорватії  до членів ЄС почався ще в фінансово та економічно благополучний період.  Надалі,  для протидії негативних впливів світової економічної кризи  були задіяні заходи з фінансової стабілізації, які тільки трохи полегшили її вплив ( Стратегія економічного розвитку Хорватії 2008 – 2012 рр., Програма економічного оздоровлення на 2010 – 2020 рр. ), хоча вони не призвели до явного результату в економіці країни.

За економічними показниками Хорватія стала ще одною з найбідніших країн в ЄС, випереджуючи лише Болгарію, Румунію та Латвію. Економічна рецесія продовжувалась в країні понад 6 років. За даними МВФ у Хорватії  в 2009 -2010