вищезазначених груп факторів виділяє окремо такі фактори як банкрутство боржників, підсилення міжнародної конкуренції та технологічні «розриви».
У сучасній літературі з проблем антикризового управління до класифікації факторів, що можуть спричинити кризу (банкрутство) на підприємстві, домінує підхід, згідно з яким зазначені фактори поділяють на дві групи: зовнішні (фактори, на які підприємство не може впливати взагалі або має незначний вплив)
і внутрішні (фактори, що, як правило, залежать від організації діяльності самого підприємства). Так, до зовнішніх «кризоутворювальних» факторів можна віднести зростання інфляції, нестабільність податкової системи, недосконалість регуляторного законодавства, зниження рівня реальних прибутків населення, зростання безробіття, зниження обсягу внутрішнього ринку, збільшення монополізму на ринку, нестабільність валютного ринку, збільшення пропозицій товарів-субститутів, політичну нестабільність, природні лиха. Внутрішніми факторами, здатними спричинити кризу на підприємстві, можуть бути високий рівень комерційного ризику, недостатнє знання кон’юнктури ринку, неефективний фінансовий менеджмент, недосконале управління витратами виробництва, негнучке управління, старіння та зношення основних фондів, низький рівень продуктивності праці, високий рівень енерговитрат, перевантаженість об’єктами соціальної сфери, низька конкурентоспроможність продукції, залежність від обмеженого кола постачальників та споживачів.
Одним із найвідоміших методів аналізу середовища організації є SWOT-аналіз, який докладно розглядався в курсі «Стратегічне управління» (тема «Методи аналізу та прогнозування розвитку середовища організації»). У контексті антикризового управління студенти мають звернути увагу на так зване кризове поле, тобто поле, де поєднуються загрози середовища зі слабкими сторонами діяльності підприємства. Але для розробки антикризової стратегії недостатньо констатувати вплив факторів середовища. Студентам варто усвідомити, що для досягнення головної мети антикризового управління — забезпечення виживання підприємства у довгостроковій перспективі — необхідно прогнозувати тенденції розвитку загроз із боку середовища, щоб розробляти адекватні заходи для коротко- та довгострокових антикризових планів та програм.
Будуючи систему факторів для аналізу зовнішнього середовища, потрібно враховувати такі властивості: взаємозв’язок факторів, що характеризуються силою, з якою зміна одного фактора впливає на інші фактори зовнішнього середовища; складність системи факторів, що впливають на організацію, зумовлювану кількістю таких факторів, різноманітністю їхніх взаємозв’язків і наслідків відповідного впливу; динамічність і рухомість, тобто відносну швидкість і різні темпи змін факторів середовища; невизначеність інформації про середовищета невпевненість у її точності.
Особливості аналізу зовнішнього середовища, розглянуті вище, доводять необхідність переходу від статичних моделей ієрархічного типу, таких, що лише констатують наявність складної системи факторів, до динамічних моделей. Останні гнучко поєднують аналітико-прогнозні процедури дослідження середовища, користуючись такими категоріями, як «хвильові» та «циклічні» процеси.
Розглянуті моделі зовнішнього середовища, не вичерпуючи усього розмаїття наявних підходів, усе ж відбивають найзначніші напрямки у цій сфері. Практична цінність цих моделей не однакова для різних галузей народного господарства та підприємств. Сьогодні не існує єдиного, інтегрованого підходу до побудови загальної концепції зовнішнього середовища, яка б усебічно поєднувала економічні, технологічні, соціальні та політичні впливи на організацію, особливості взаємодії підприємства з його партнерами, конкурентами, споживачами та ін. Проте загальна тенденція у стратегічному аналізі вже вимальовується і полягає у поєднанні статичних та динамічних моделей середовища на новій методологічній основі. Динамічні моделі базуються на дослідженнях змін чинників, які характеризують середовище в часі, тобто час у таких моделях — найважливіша характеристика. Найчастіше ці моделі характеризують явища, які циклічно повторюються.
Студентам необхідно вивчити загальні характеристики економічного та відтворювального циклів; визначити — основні фази таких циклів і чинники, які впливають на їхню довжину та конфігурацію. Часові характеристики процесів, що відбуваються в зовнішньому середовищі, зумовлюють відповідні параметри ЖЦ організацій.
Наступним кроком у вивченні теми є вивчення «хвильових процесів», які є атрибутами великих систем і характеризуються самоорганізацією, саморегулюванням, а також самовідтворенням. Хвилі досліджуються на стику теорії циклічності та теорії коливань, які не є тотожними. Студенти мають звернути увагу на основні засади, конструювання соціально-економічної моделі макросистеми, яка сама здатна генерувати хвилі [10, с. 45–46].
Студентам варто запам’ятати основні ознаки, за якими можна визначити цикл, а саме: наявність двох складових — підйому і спаду; регулярність (наявність сталої траєкторії руху); самовідтворюваність; наявність певних обмежувальних чинників, що впливають на цикл певної