Розділ ІІІ. АНТИКРИЗОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

ТЕМА 10. АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Всебічно розкривши сутність базових понять та категорій антикризового управління («нормальна ситуація», «кризова ситуація», «криза»), а також виокремивши фактори (причини) формування та типи кризових явищ на підприємстві, перейдемо до дослідження сутності, ролі, місця та характеристики системи антикризового управління на підприємстві.

Студентам варто звернути увагу на сутність основних типів антикризової реакції та антикризового управління (за Ансофом) [1]. Важливим є розуміння необхідності забезпечення адекватної реакції на кризові явища: тип та глибина кризового явища вимагає більшої або меншої «сили» реакції, що знаходить вираз у різних обсягах витрат, передусім грошових, часових та людських ресурсів.

Для поглибленого засвоєння матеріалу цієї теми студентам необхідно усвідомити особливості основних типів антикризового управління, а саме: активного управління, реактивного управління та планового управління.

Активне управління — це управління, що найчастіше використовується на невеликих підприємствах, керівництво яких спеціально не здійснює моніторингу середовища, а також прогнозування. Реагування починається з моменту, коли зібрані данні свідчать про те, що погіршення результатів діяльності підприємства незворотні і необхідно вжити спеціальних заходів. При цьому немає попередніх планів чи сценаріїв можливих дій у разі виникнення певних кризових ситуацій. Тому спочатку, спираючись на результати діяльності в минулому, вибирають, а далі впроваджують найоптимальніші оперативні дії. Тільки за негативного результату починають розглядати можливості використання стра­тегічних заходів. Застосовуючи такий порядок дій, часто втрачають час, необхідний для простих та недорогих заходів, що можуть вивести з кризи, або й саму можливість виходу з кризи. Адже кризи мають тенденцію розширюватись та поглиблюватись із часом.

Реактивне управління притаманне великим підприємствам
зі значним досвідом успішної роботи. Керівництву цих підприємств, навіть найпереконливіших даних часто буває замало для того, щоб воно швидко зреагувало на ситуацію. Початок реагування запізнюється, втрачається слушний момент початку потрібних дій, марнується дорогоцінний час.

Нині дедалі більшого поширення набуває використання не
екстраполяційних методів прогнозування розвитку технологій, структурне економічне прогнозування, сценарії. Такі прогнози надають інформацію, на підставі якої вдається вжити запобіжних заходів до настання негативних подій. Термін, на який здійснюється прогнозування, доволі тривалий, що дає змогу закінчити відповідні дії, перш ніж несприятливі події встигнуть завдати відчутної шкоди. Цей вид управління називають плановим. Згідно з ним відповідне реагування має починатись відразу, тільки-но прогноз напевне вкаже на появу загрози. Запізніле реагування в системі за планового управління мінімальне.

Узагальнюючи сказане, можна стверджувати, що найефективнішим є планове антикризове управління, оскільки воно дає змогу запобігти настанню кризи за рахунок розробки та впровадження певних заходів.

Студентам необхідно звернути увагу на основні етапи кроки подолання кризових явищ на підприємстві: «оперативних заходів планування та впровадження» — ідентифікація типу кризових явищ, первинний аналіз, проектування та здійснення позачергових заходів із пом’якшення (ліквідації, запобігання)[1] кризових явищ; «тактична стабілізація» — оцінювання результатів здійснення першочергових заходів, точний діагноз кризових явищ і виявлення причин кризи та пов’язаних із ними проблем, розробка й упровадження тактичних стабілізаційних заходів; «надійна стабілізація» — оцінювання результатів упровадження тактичних антикризових заходів щодо стабілізації досягнутого; розробка концепції подолання (запобігання) кризи; формування стратегії антикризового управління; введення ПАУ; контроль, облік, аналіз; крок «стратегічний» — вибір стратегії зростання, стабільного функціонування, переходу до зростання, скорочення/«збору врожаю», ліквідації.