виробничого циклу; збільшення трудомісткості та матеріаломісткості; неможливість технологічного вирішення проблем конкурентоспроможності продукції.

Наступним кроком вивченні теми є з’ясування причин виникнення даного типу локальної кризи. Цей тип кризи є найважливішим фактором формування стратегічної кризи організації, оскільки вона визначає неможливість виготовляти продукцію, що сприймається ринком. Варто зазначити, що основною причиною виробничо-технологічної кризи є вичерпання наявного виробничого потенціалу підприємства (питання щодо сутності, основних властивостей та підходів до оцінювання виробничого потенціалу докладно розглядалися в курсі «Стратегічне управління»).

Далі необхідно виокремити основні фактори (зовнішні та внутрішні), які впливають на виробничий процес і можуть спричинити виробничу кризу. До зовнішніх (екзогенних) факторів належать: життєвий цикл продукції, технології, галузі, попиту; змі­ни вимог до рівня якості з боку споживачів; науково-технічний прогрес; наявність резервних потужностей у конкурентів; наявність ефективних (або ні) коопераційних зв’язків; географічне розташування; рівень сертифікації продукції в галузі та в постачальників тощо. Особливо слід виокремити кризу, пов’язану із необґрунтованим впровадженням техніко-тех­нологічних інновацій, до сприйняття яких не був готовим виробничий потенціал підприємства. Зауважимо, що в разі впровадження будь-яких технічних нововведень завжди існує «технічний ризик». Внутрішніми (ендогенними) факторами висту­пають застаріла виробнича структура; наявність або відсутність ноу-хау в розпорядженні підприємства; невідповідність сировини та матеріалів наявним технологіям; низький рівень кваліфікації персоналу; погані умови праці; недосконала система оплати праці та мотивації; рівень спеціалізації, концентрації, диверсифікації — наявний та темпи потрібних змін; тип виробництва, відповідний виробничий цикл та сезонне завантаження потужностей; техніко-організаційний рівень виробництва в окремих підсистемах.

Студентам варто звернути увагу на основні види виробничо-технологічних криз, які можна виокремити за кількома критеріями: а) залежно від глибини невідстежених змін у технологіях фірм-конкурентів і змін у попиті (зміни стосуються вдосконалення окремих параметрів продукції; чи продукту в цілому за продуктивної технології); пов’язана з невідстеженими змінами в технологіях; у попиті); б) за темпами розвитку кризи — обвальна (мит­тєва) — зумовлена з революційними нововведеннями, така,що відбувається блискавично та несподівано; швидка — пов’язана зі стрімкими, але еволюційними змінами; повільна — пов’язана зі стабільною технологією; в) за ступенем охоплення системи — криза окремої ланки, сукупності ланок або всієї виробничої системи.

Щоб запобігти виробничо-технологічній кризі на підприємстві, необхідно вдаватися до аналізу господарської діяльності за такими її аспектами: використані ресурси; основні фонди; продуктивність праці; виробничі потужності (розрахунок); техніко-організаційний рівень виробництва; виробничий потенціал (ресурсний, структурний та цільовий підходи), функціонально-вартісний аналіз виробничих та окремих технологічних процесів, визначення рівня технологій (портфель технологій «Сіменс») акцентуючи увагу на кризових зонах. Визначення динаміки показників, що розраховуються в межах того або іншого напрямків аналізу дозволяють ідентифікувати кризові явища певного типу, вчасно розробити та впровадити відповідні заходи.

Як уже зазначалося, основною причиною виробничо-техно­логічної кризи є вичерпання наявного виробничого потенціалу підприємства. Тому для ліквідації цієї кризи необхідно розробити відповідні стратегії: розвитку, підтримки виробничого потенціалу або його скорочення, тобто провести виробничу реструктуризацію. Виробнича реструктуризація полягає у перетворенні вироб­ничої підсистеми — виробничої структури підприємства, методів та форм організації виробництва, технічної бази, технологічних процесів. Ці перетворення мають охоплювати як основне виробництво так і його інфраструктури (допоміжні та обслуговуючі господарства).

Рівень і глибина виробничої реструктуризації залежать від характеру та масштабу змін, які потрібно вносити до виробничого потенціалу підприємства з метою задоволення потреб ринку за рахунок випуску та продажу необхідної продукції чи послуг.

Виробничо-технологічна реструктуризація має забезпечити: високу гнучкість та мобільність виробництва залежно від динаміки змін на ринку — потреб у продукції певного типу, кількості і якості; постійну технічну готовність до випуску конкуренто-
спроможної продукції, що може бути забезпечена тільки за рахунок конкурентоспроможної технології, тобто за оптимальних (для даного ринку і продукції) прибутковості, собівартості, трудомісткості, якості і т. ін.; можливості підвищення сприйнятливості виробництва до нововведень різних типів; тісний зв’язок усіх видів та етапів робіт з освоєння нововведень, їх інформаційну, технічну, технологічну сумісність та послідовність; новий зміст діяльності кожної