Встановлюючи єдині засади банкрутства як юридичних, так і фізичних  осіб, доцільно визначити деякі особливості їх практичного застосування відносно певного  кола суб'єктів, які  здійснюють діяльність  в сфері соціальної інфраструктури нашої держави. Тому допустимі правові винятки щодо можливості визнання банкрутами юридичних осіб. Держава на нашу думку повинна забезпечувати  здійснення усіх необхідних організаційно - фінансових заходів, спрямованих на збереження не тільки соціально важливих організацій, а й тих суб'єктів господарювання, діяльність яких має важливе державне значення. Доцільно використати досвід застосування  відповідного законодавства інших країн.

Визначення банкрутства  характеризується різними його видами. В законодавчій  та фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємства:

• Реальне банкрутство. Воно характеризується повною неспроможністю підприємства відновити  в наступному  періоді свою фінансову стійкість та платоспроможність в силу фінансових втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність в наступному періоді, внаслідок чого воно оголошується  банкрутом юридично.

• Технічне банкрутство. Цей термін характеризується станом неплатоспроможності підприємства, яке викликане суттєвим простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської  заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує об'єм його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санацію, за звичай не приводить до юридичного його банкрутства.