Медична допомога і надалі залишалася платною. Відшкодування її вартості з боку неспроможних осіб та осіб, котрі були офіційно визнані бідними, проводилося із громадських фондів. Гонорар за приватну практику визначався із мінімальних тарифів, які встановлювалися державою за принципом економічного зонування країни. В деяких регіонах запроваджувалися додаткові податки на утримання лікувального фонду для малозабезпечених.

У 1907 році право на отримання безплатної медичної допомоги поширилося й на непрацюючих членів сімей застрахованих осіб, а терміни допомоги за материнство подовжилися до шести тижнів.

3 1918 року лікарняні листки оплачувалися протягом півроку і в розмірі 60% заробітної плати, восьмитижневі декретні відпустки - в розмірі 75%. Тим часом на окремих великих підприємствах організовувалися власні відомчі поліклініки, стаціонари і таким чином організовувалася спеціалізована лікарська допомога, медична діяльність якої дедалі частіше перепліталася з профілактичною допомогою.

Процес організації лікарняних кас ішов повільно. На кінець 1927 року в Польщі було 243 каси. Застраховані не завжди отримували через лікарняні каси в необхідному обсязі медичну допомогу. Терміни лікування і перебування в лікарняних касах скорочувалися до мінімуму. Але попри це лікарняні каси відіграли значну роль у медичному забезпеченні населення. Майже 5 млн. осіб, які раніше лікувалися у знахарів, повивальних бабок та шептунів, дістали можливість користуватися лікарською допомогою.

Отже, ретроспективний аналіз історичних даних засвідчує, що страхова медицина як система, "відвідували" Україну, тобто на її теперішніх територіях певний час уже існували різноманітні форми подання медичної допомоги на страхових засадах.