сприяючи не тільки масштабному, гуртовому збуту, а й розвиткові роздрібного та вторинного товарообігу.
Відносини комісіонера з комітентом регламентує договір комісії (як правило, такий документ укладається для реалізації конкретної торговельної операції), а його умовами є вказівка на гранично прийнятні ціни (мінімальні у разі експорту та максимальні — для імпорту), інші характеристики товару (якісні, стандартизаційні, технічні умови), терміни реалізації угоди, взаємні зобов’язання, розміри комісійної винагороди та ін.
Угоди комісії припускають значно більшу самостійність посередника, який може, в певних межах, сам проводити цінову політику, укладати додаткові контракти.
У простому варіанті комісії комісіонер як власник товару здійснює прямі поставки товару, а також прямі розрахунки з третьою стороною, причому комісіонер не відповідає перед комітентом за дії третьої сторони. Разом з тим існують різновиди договорів комісії, за яких повноваження, зобов’язання та, відповідно, винагорода комісіонерів є вищою.
Одним з різновидів посередників-комісіонерів є агенти-делькредери, які діють відповідно до угоди типу делькредере. Це — такий договір комісії у разі продажу товарів, згідно з яким комісіонер несе майнову відповідальність за виконання третьою особою своїх контрактних зобов’язань. Інакше кажучи, він не тільки надає послуги щодо організації продажу товару, а й гарантує оплату товару в разі відмови або неспроможності покупця здійснити відповідний платіж (це оплачується додатковою винагородою). Звичайно, зобов’язання сплатити принципалу суму угоди не поширюється на випадки, коли відповідні виплати зриваються з вини самого принципала.
Крім того, посередник може спочатку укласти домовленість із покупцем як продавець, і вже після цього укласти договір з комітентом. (Терміном «делькредере» позначається не тільки тип угоди, а й винагорода посередника за цією угодою. Винагорода посередника може формуватися як різниця між фактичною кінцевою ціною — ціною продажу товару третій особі та ціною купівлі товару у комітента, а також відповідно до твердої ставки, вираженої в процентах від суми угоди.)
Іншим різновидом посередників є консигнатори (агенти-консигнатори). Відповідний договір комісії називається угодою консигнації. Згідно з такою формою контрактних відносин між принципалом (який називається консигнант) та агентом (консигнатором) перший поставляє на склад другого товари для реалізації. При цьому товари залишаються у власності консигнанта до реалізації їх консигнатором (можливі терміни зберігання — до одного-двох років і навіть довше), який здійснює передпродажну підготовку товару, страхує його, проводить маркетингову діяльність та весь комплекс операцій із продажу.
Відповідно до відносин з консигнаторського обслуговування на склад поставляється певна сума товару, яка може поповнюватися відповідно до параметрів угоди.
Договори консигнації бувають незворотні (за яких консигнатор зобов’язується викупити в консигнанта нереалізовані протягом певного терміну товари), частково зворотні (консигнатор зобов’язується реалізувати товари не менше певної кількості, а решту може повернути консигнанту; це означає, що ту частину загальної партії, яка не була реалізована, але перевищує обумовлену до повернення суму, консигнатор має викупити сам) та зворотною (всі нереалізовані товари підлягають поверненню консигнанту; можливі варіанти — цінові знижки або подовження терміну консигнації).
Така форма продажу є зручною тоді, коли на консигнацію звичайно поставляються вироби масового серійного виробництва, у стійкому і швидкому збуті яких експортер не впевнений, у разі поставок нових товарів, які ще мало відомі місцевим покупцям, а також для застосування у випадках слабкого освоєння цільового ринку. Її предметами стають передусім машини та обладнання, виробниче устаткування, запчастини, вузли та деталі, а також товари масового вжитку. Винагороду консигнатора становить цінова різниця: ціна реалізація мінус ціна, що сплачується консигнатором консигнанту.
Г. Посередники, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок.
Такі посередники переважно називаються дистрибуторами (функціональний аналог купців). Це — торговельні посередники з найбільшим обсягом повноважень, які потенційно можуть виконувати найбільшу кількість функцій, беруть на себе найбільші підприємницькі ризики та мають найбільшу свободу у прийнятті комерційних рішень.
Для принципала відносини з дистрибуторами є вигідними у тих випадках, коли вони здійснюють вихід на нові ринки та бажають скористатися послугами потужних місцевих збутових організацій. І хоча саме за таких умов посередник може отримувати найбільші прибутки (інколи з монопольним правом збуту товару фірми на даній території), перевагою дистрибуторських відносин для принципала є можливість отримувати платежі за товар відразу після його поставки, оскільки після неї власність на об’єкти продажу переходить до дистрибутора. Він здійснює