На базі парку колишнього союзного Аерофлоту (а за часів СРСР він був найбільшою авіакомпанією світу, бо був єдиним авіаперевізником у країні) виникло кілька місцевих авіакомпаній, які поряд із внутрішніми здійснюють і міжнародні рейси. Але багато дрібних компаній є нерентабельними, міжнародно неконкурентоспроможними та не забезпечують низки важливих технічних умов польотів. Тому важливий напрям організаційно-інституційного розвитку міжнародного авіатранспорту, як і авіатранспорту України взагалі, полягає в концентрації авіапарку та створенні потужного авіаперевізника (або невеликої кількості таких конкурентних компаній).
Щодо перспективних напрямів міжнародного повітроплавання, то можна назвати проекти впровадження таких літальних апаратів, що використовують невеликі висоти над поверхнею землі й води, використання вантажних дирижаблів. Існує і ряд інших нових технологій, зокрема екологічних та енергозаощаджувальних.
Розглядаючи перспективи у сфері авіатранспортних послуг в Україні, слід відзначити, що передусім вони пов’язані з початком серійного випуску нових літаків серії АН. Можна очікувати, що не тільки український авіапасажирський транспорт, а й зарубіжні авіакомпанії широко використовуватимуть різні модифікації базової моделі літака АН-74. Так, уже декілька країн закупили нові українські літаки марки АН. Особливу заінтересованість тут проявляє Китай, ряд інших країн Азіатсько-Тихоокеанського басейну, а також країни Перської Затоки, інших регіонів світу. Вантажний повітряний флот буде оснащений літаками «Руслан» та «Мрія», причому остання модель є абсолютним світовим лідером щодо вантажопідйомності та об’єму фюзеляжу, залишивши далеко позаду інші великі транспортні машини. Ці літаки також є об’єктом інтересу зарубіжних покупців, передусім китайських. Існують проекти створення китайської лізингової компанії, яка закуповуватиме українські літаки та здаватиме їх у лізинг китайським авіакомпаніям.
Важливе значення має подальша модернізація та будівництво додаткових терміналів в аеропорту «Бориспіль». Зокрема, інтерес до проекту реконструкції та розвитку інфраструктури «Борисполя» виявляють німецька «Гера-інтернешнл» та австрійська «Аеропорт-консалтинг», зокрема у формі СП. З Китаєм планується створити СП з метою будівництва терміналу.
2.10.8. Трубопровідний транспорт України
Україна має достатньо потужну трубопровідну інфраструктуру, наявність якої дає змогу державі отримувати значні валютні надходження, що стабілізують механізм її зовнішніх розрахунків та є важливими складовими платіжного балансу.
Довідка: Загальна довжина магістральних нафтопроводів у світі перевищує 500 тис. км, причому їх левова частка припадає на США.
На зламі століть обсяги перекачування нафти територією держави становили 60—70 млн т, причому 75—80 % цього обся-
гу припадало на транзит. Ціна транспортування нафти становила 5,2 дол. за тонну по нафтопроводу «Дружба» та 4,4 дол. по придніпровських нафтопроводах у напрямку до Одеси. До речі, така обумовлена міжнародними стандартами ціна за транзит є предметом постійних суперечок із Росією, яка намагається довести її до рівня вартості транзиту власною територією — 1,5 дол. за тонну.
Загальна пропускна спроможність вітчизняних газопроводів становить 270 млрд м3, а кількість агрегатів, які забезпечують перекачування газопотоків, перевищує 800 із загальною потужністю 5,4 МВт, що в 1,5 раза перевищує компресорну потужність усіх європейських країн. Сукупна довжина газопроводів в Україні становить 34,1 тис. км, а їх загальна пропускна спроможність — 267 млрд м3 на рік. Тариф за прокачування газу територією України становить 1,1 дол. за 1000 м3 на 100 км. Обсяги транзиту газу сягають 110—120 млрд м3, а його оплата здійснюється, як правило, натурою, тобто газом. Таким чином, щорічний дохід від транзиту газу для України становить близько 2,5 млрд дол., але ці гроші практично повністю йдуть на покриття українського боргу Росії за газ.
Вітчизняні нафтотранспортні трубопроводи мають значні потужності. У перші роки незалежності вхідна потужність отриманих «у спадок» трубопроводів становила — близько 140 млн т на рік, а вихідна — близько 70 млн т на рік. Але влітку 2001 р. до цих потужностей було додано потенціал першої черги гілки Одеса — Броди (12 млн т нафти на рік). Традиційно транспортування нафти територією України здійснюють підприємства магістральних трубопроводів «Дружба» (поставки з Росії до країн Центральної і Східної Європи) та підприємства придніпровських магістральних трубопроводів (до південних регіонів Росії і на експорт через Одесу).