Зовнішню торгівлю з сусідніми країнами та племенами протягом тисячоліть вів Стародавній Єгипет. Є дані про участь у міжнародній кооперації Шумеру, стародавніх цивілізацій Індії, Китаю. Численні навігації здійснювали індіанці Америки, пізніше — войовничі вікінги-норманці.
Отже, протягом історичного розвитку утворювалися та існували сталі торговельні контакти між окремими країнами, регіонально-культурними осередками. Звичайно, виникали і численні спорадичні зв’язки між локальними господарськими системами.
Особливу роль після початку колоніальних завоювань та після краху колоніальної системи відігравали відносини «метрополії—колонії», які наклали чималий відбиток і на сучасні торговельні контакти індустріально розвинутих держав з країнами, що розвиваються.
Щодо історичних форм участі в міжнародному економічному співробітництві народів, які з прадавніх часів мешкали на території України, то вони набували різного змісту — від поодиноких обмінювально-торговельних контактів до сталих міжнародних коопераційних зв’язків з вираженою спеціалізацією.
Торгівля, й особливо торгівля міжнародна, була не просто поширеним явищем. Вона стала принциповим чинником формування самої державності на території України, а також населених пунктів у державі. І це є свідченням того, що міжнародні економічні зв’язки — не просто супутнє явище відносно соціально-економічного, етнокультурного розвитку, а важливий чинник, інколи й умова останнього.
Стосовно ж України можна навіть стверджувати, що часто міжнародні економічні контакти передували появі досить складних соціальних структур на її теперішніх землях. Так, матеріальні знахідки свідчать про наявність такого міжплемінного обміну вже з кінця неолітичної культури. Важливим матеріальним чинником розвитку торгівлі, зокрема торгівлі міжнародної, стало широке виробництво і практичне використання човнів як транспортного засобу. У такий спосіб значно спрощеним виявився зв’язок із зовнішнім світом.
До цієї самої епохи відносять і знахідки деяких природних матеріалів та багатьох рукотворних свідоцтв культурного впливу інших народів, передусім з Малої Азії, Месопотамії, Кавказу, на людей, які мешкали на території України.
Археологічні пам’ятки свідчать про активну міжнародну торгівлю, що її вели скіфи, сармати, грецькі колоністи. Пізніше важливу роль відігравала торгівля з арабами, з Візантією, а з плином часу — із Західною Європою, з Польщею, Туреччиною, Росією.
Сучасному транзитному статусу нашої країни передувала стратегічна роль її території для підтримання таких сталих та міжнародно важливих торговельних каналів, як Великий шовковий шлях та шлях «із варягів у греки».
1.1.3. Платіжний баланс: показник та фактор
міжнародної економічної діяльності
З макроекономічного погляду головним критерієм ефективності міжнародної економічної діяльності є її вплив на динаміку реального зростання ВВП як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі. Цей вплив виявляється через комплексну та динамічну оцінку усіх складових зазначеної діяльності, які в термінах офіційної статистики виступають як складові та фактори формування статей платіжного балансу країни.
Платіжний баланс — це результуюча сума усіх міжнародних грошових угод та платежів, які здійснюються між резидентами певної країни, у тому числі між усіма верствами населення, комерційними структурами та державними установами, з відповідними агентами за кордоном, тобто із резидентами інших країн.
З погляду національної грошової системи та узагальнюючої фінансової звітності платіжний баланс відображає фінансовий бік усієї міжнародної економічної діяльності в широкому її розумінні та є сумою операцій, що породжують попит та пропозицію на іноземну валюту. Він охоплює всі доходи, які отримують громадяни держави від фізичних та юридичних осіб з інших держав, та усі виплати, які роблять резиденти певної держави назовні.
Оптимізація платіжного балансу країни має велике значення для поліпшення умов функціонування економіки в цілому, оптимізації міжнародної економічної діяльності загалом та її окремих компонентів. Тому національні уряди, проводячи макроекономічну політику, повинні враховувати ті обмеження та вимоги, які висувають завдання формування платіжних балансів.
У чому полягають ці обмеження та вимоги? Насамперед вони пов’язані з суперечностями між об’єктивними цілями розвитку реального сектору — промисловості, сфери обслуговування, сільського господарства та вимогами стабільного функціонування сектору монетарного — передусім нульового або обмеженого зростання грошової маси, стабільності цін.
Засобом позитивного впливу на умови формування платіжного балансу є скорочення непродуктивних видатків, а отже — податків. Так, згідно з умовами складання бюджету США на 2001 р. (обсяг — 1,8 трлн дол.) сумарне скорочення податків порівняно з попереднім роком становило 150 млрд дол.
Аналогічні заходи на зламі століть впроваджували або намагаються впроваджувати і в інших індустріально розвинутих країнах. Так, французький уряд поставив за мету скоротити з 2000 до початку 2003 р. виплати до бюджету на 18 млрд євро. В Іспанії було скорочено як корпоративні податки, так і податок на прибуток. Радикальне зниження податків відбувається в Німеччині: найвища ставка податку на прибуток там скорочується з 53 до 45 %. Сумарні податкові послаблення для корпорацій становитимуть 20 млрд євро.
Потреби реального сектору мають витратну природу. Зокрема, виробникам потрібен платоспроможний попит, що є передумовою реалізації продукції. Реалізація продукції відкриває