на ці камені свідчить про заможність їх власника. Теоретично ці брили зариваються біля оселі власника і в разі здійснення купівлі переносяться до оселі продавця. Із зрозумілих причин здебільшого каміння залишається на місці, однак люди знають, що власність на них таки перемістилася.
Повертаючись до сучасних форм міжнародних фінансових відносин, слід вказати на протилежну тенденцію — «дематеріалізацію» фінансових носіїв. Так, протягом останніх десятиліть у практиці міжнародних валютних переказів почали широко використовуватися пластикові кредитні картки, інші види електронних грошей, які є зручним, оперативним та ефективним способом розрахунків, електронних переказів валюти. Зокрема, ще в 1977 р. була ініційована міжнародна система платежів «Віза».
Зумовленість характеру валютно-фінансових відносин специфікою історичного розвитку проявилася і в умовах України. Адже валютно-фінансова, грошово-кредитна система країни пройшла складний еволюційний шлях від такої, що відповідала реаліям адміністративної економіки, до сучасної ринково-транзитивної. Важливим свідченням цього процесу став перехід з березня 2000 р. до застосування моделі плаваючого валютного курсу в Україні.
Головним позитивним наслідком руху кредитно-фінансових ресурсів для реципієнтів є можливість мобілізації таких ресурсів у двох принципово відмінних сферах: у сфері інвестицій, в якій грошово-платіжні, кредитно-інвестиційні засоби є капіталом, та у сфері соціальній для розв’язання нагальних проблем національного розвитку та поточного добробуту.
Зовнішня фінансова політика держави не є чимось самодостатнім, а випливає з економічного стану, особливостей реального сектору та соціальної сфери. Ця політика не може не враховувати таких функцій, як динаміка ВВП, характер зведення платіжного балансу, умови формування бюджету та багато інших факторів.
Зрозумілі об’єктивні обмеження, які накладає на фінансову політику занепад реального сектору, що, у свою чергу, унеможливлює активну бюджетну політику мізерністю надходжень та змушує уряд вдаватися до використання зовнішніх фінансових джерел. Причому ці обмеження ставали протягом кількох років все більш жорсткими та такими, що прирікали державу на роль пасивного спостерігача за руйнацією національної економіки.
Найбільш помітною подією валютно-фінансового життя останніх десятиліть стало введення євро в країнах—членах ЄС (спочатку для 11 з них). Загальна чисельність населення країн зони «євро» становить 290 млн осіб, на них припадає 19,4% світового виробництва та 18,6% обсягу світової торгівлі. Введення євро означає передання повноважень проводити валютну політику єдиному спільному центральному банку, послідовну відмову від такого важливого атрибуту національного суверенітету, як право країни володіти власною валютою.
1 січня 2002 р. було введено в обіг нові купюри та монети («євро» та «центи»), а через кілька місяців (країни-члени взяли на себе певні зобов’язання) усі готівкові та безготівкові розрахунки проводяться виключно у євро. Спільна європейська валюта є висококонкурентною відносно долара, єни, а також інших валют. Отже, Україні, як і іншим державам, треба враховувати наслідки запровадження євро — один із найважливіших інструментів та об’єктів міжнародного валютного ринку, що одразу після своєї появи вніс кардинальні зміни у фінансову ситуацію у світі. Введення євро стає одним із ключових факторів подальшої інтеграції та стабільності у Європі, сприяє заощадженню на трансакційних витратах, полегшує боротьбу з інфляцією, підвищує інтерес інвесторів та банківських інститутів усього світу до країн ЄС. Українська ж транзитивна економіка, яка тільки на зламі століть вийшла з гострої соціально-економічної кризи та яка все ще переживає валютно-фінансову скруту, особливо залежить від зазначених подій. Адже євро додає нових нюансів складному процесові інтеграції країни до європейських політичних та економічних структур.
2.13.2. Ризики макроекономічної дестабілізації через
відкритість фінансово-монетарної та інвестиційної сфери
Досягнення цілей транскордонного переміщення фінансово-капітальних ресурсів може бути істотно ускладненим цілою низкою факторів. Зокрема, потенційно можливе невиконання або несвоєчасне виконання боржником зобов’язань, які він узяв на себе у будь-якій формі. Так, макроекономічна нестабільність або будь-які інші ускладнення в країні, що отримала кредит (прийняла інвестиції), можуть завадити виконанню нею боргових зобов’язань або забезпеченню прав інвестора. Подібні «помилки» при вкладанні власних коштів за кордон