Таким чином, якщо виходити з того, що, як і за будь-якої іншої форми підприємницької діяльності, основною метою розміщення капіталу є отримання (або максимізація) прибутку, то як додаткові цілі реціпієнта капіталів (або матеріальні цілі, в яких опосередковується зазначена головна мета) можна виділити такі:
· поліпшення фінансового стану підприємства, залучення коштів для розв’язання конкретних завдань господарської діяльності;
· здійснення модернізації, оновлення машино-технічного парку з метою підвищення ефективності виробництва;
· розширення фізичних обсягів виробництва, залучення до нього додаткових трудових, сировинних тощо ресурсів;
· диверсифікація форм господарської діяльності, започаткування принципово нових для певної комерційної структури видів діяльності або розширення виробничого циклу за рахунок споріднених або більш глибоких видів переробки;
· залучення передових технологій (характерною є пряма статистична залежність між обсягами іноземних інвестицій та технологічним рівнем реципієнта, його витратами на НДДКР);
· подолання митних тарифних та нетарифних перешкод у процесі отримання комплектуючих, об’єктів виробничого споживання завдяки перенесенню ряду технологічних циклів на національну територію;
· оптимізація маркетингової стратегії завдяки використанню збутової мережі іноземного інвестора, його торгової марки, логотипу;
· поліпшення менеджменту та ефективності управління завдяки або приходу разом з капіталом кваліфікованих управлінців, або включення менеджерських послуг у вартість контракту, що перерозподіляє пакет акцій фірми—реципієнта капіталу.
З метою отримання інвестиційних надходжень підприємством — потенційним реципієнтом проводиться комплекс проектних, організаційних, економічних, фінансових, управлінських робіт, які спрямовані на задоволення комерційних інтересів донорів, більшої привабливості відповідного об’єкта виробництва.
Інвестиційні інтереси макроекономічних агентів-реципієнтів.
Своєрідним аналогом основного критерію ефективності підприємницької діяльності — розміру отриманого прибутку — на макроекономічному рівні є комплекс взаємозв’язаних макроекономічних показників. Основним з них є обсяг ВВП, темпи його приросту, оскільки саме від маси виробленого продукту залежать величина національного бюджету, інших основних фінансових фондів країни, порядок функціонування.
Для країни—отримувача капіталу, так само, як і для приватних реципієнтів, важливим міркуванням залучення капіталу є поліпшення фінансових показників економічної діяльності, передусім умов формування платіжного балансу. Така постановка цілей має коротко- та довготерміновий вимір. У першому випадку йдеться про те, що надходження валютних коштів може безпосередньо поліпшити ситуацію на ринку валюти, компенсувати витратні частини основних державних фондів. У другому — про те, що функціонування більшого масиву капіталу матиме органічним наслідком максимізацію виробленого продукту, а відтак — податкових та інших надходжень.
З метою забезпечення інвестиційного потоку бажаної інтенсивності, а також ефективної реалізації інвестицій урядами країн проводиться цілеспрямована інвестиційна політика, яка включає прямі фінансово-податкові стимули, організаційно-адміністративну підтримку, податково-амортизаційні преференції, а також широкі кон’юнктуроутворюючі заходи.
Для України, як і для інших трансформаційних країн, важливим «навантаженням» на інвестиційну структурну політику є переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин. Зокрема, необхідно забезпечити послідовне скорочення витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшити міжнародні вкладення в інтенсифікацію вже створених основних виробничих фондів.
У процесі проведення інвестиційної політики уряд враховує потреби у створенні в країні конкурентного середовища, «імпорту» передових методик менеджменту. Як і для приватних агентів, метою національного уряду є підключення (але економіки в цілому) до надбань науково-технічного прогресу через створення міжнародних комерційних структур, які є технологічними лідерами у своїх галузях.
Разом з тим інтернаціоналізація фінансової сфери супроводжується для країни—реципієнта капіталів не тільки відкриттям додаткових джерел інвестування, взагалі надходження грошей до країни, а й збільшенням ризику макроекономічної нестабільності. Слід зазначити, що зовнішні надходження портфельних інвестицій можуть стати причиною як хвилеподібних припливів, так і (інколи) панічних відпливів фінансових ресурсів, причому