ринково-збутовою політикою прагнуть охопити найбільш широкий спектр країн і регіонів світу.
Великі міжнародні корпорації, а також спільні підприємства можна розглядати як організаційно-підприємницьку форму усуспільнення виробничої діяльності. Адже вони концентрують значну масу капіталу — раніше створених суспільних цінностей виробничого призначення. Власний капітал корпорацій формується засобами акціонування, тобто залученням коштів інвесторів в обмін на реалізовані ним акції.
Крім того, міжнародні комерційні структури на ринковій арені є не просто суб’єктами підприємницької діяльності, а виконують суспільно регулюючі функції, впливають на перерозподіл виробленого продукту в світовому масштабі. Порівняно з іншими підприємницькими структурами на базовому рівні економічного життя великі корпорації являють собою найбільш повне матеріальне втілення ідей і цілей інтернаціонального усуспільнення у виробничій сфері, підвищення комерційної ефективності міжнародної економічної діяльності, передусім за рахунок структурної оптимізації відтворювального процесу. На відміну від цього невеликі комерційні структури відзначаються більшою гнучкістю, а стосовно спільних підприємств можна говорити про найбільшу структурну адаптованість мікроекономічних структур до потреб реалізації конкретних виробничо-технологічних проектів.
Основний напрям розвитку, домінуюча тенденція тут очевидні: відбувається значна активізація міжнародно-торговельної діяльності підприємницьких організацій. Дедалі більшою мірою великі компанії, а також фірми, які здійснюють спеціалізоване високотехнологічне виробництво, обирають об’єктами своєї діяльності зарубіжні ринки. Вони намагаються активно розширювати міжнародний маркетинг, здійснювати глобальну конкуренцію. І, природно, основною рушійною силою в здійсненні цих змін є розгалужені монополістичні об’єднання транснаціонального типу.
Важливим свідченням зростання ролі міжнародних фірм, і передусім ТНК, у сучасному світі є вражаюча динаміка обсягів прямих іноземних інвестицій. Відомо, що значна їх частина припадає саме на ТНК, і функціонально прямі іноземні інвестиції забезпечують контроль і механізми володіння закордонними виробничими об’єктами. Так, якщо в 1982 р. показник таких інвестицій становив 58 млрд дол., то в 2000 р., згідно з оцінками Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), він перевищив 1,1 трлн дол., що на 14 % більше показника 1999 р. Про динаміку процесу ще переконливіше свідчить те, що протягом трьох останніх років ХХ ст. сталося подвоєння рівня прямих іноземних інвестицій, а в 1990 р. він становив лише 200 млрд дол.
Процес збільшення кумулятивних обсягів прямих інвестицій відповідає тенденції зростання вартості світових ринків капіталу. За прогнозними оцінками експертів компанії Pricewaterhouse Coopers, менш ніж через десять років сукупна оцінка таких ринків може зрости з 20 до 200 трлн дол. США.
Інвестиційна активність корпоративних суб’єктів інвестицій не обмежується прямим інвестуванням, створенням нових виробничих об’єктів або взяттям під свій контроль тих, що вже існують. Значну активність ТНК та інші міжнародні інвестори проявляють і в галузі портфельного інвестування, причому співвідношення моделей їх участі в механізмі глобального руху капіталів залежить від конкретних господарських цілей, кон’юнктури, характерних конкретних пріоритетів підприємницької діяльності. Так, у другій половині 90-х років у діяльності корпорації Ford Motors роль і вага портфельних інвестицій значно зросли, тоді як обсяги прямого інвестування скоротилися і не перевищували третини від загальних інвестицій.
Для діяльності корпорації Daimler Chrysler також типовою є «спеціалізація» на портфельних інвестиціях (протягом 1996—1998 рр. обсяг портфельних інвестицій цієї ТНК становив
35 млрд німецьких марок, а інвестицій прямих — 10 млрд німецьких марок). Водночас протягом того самого періоду інвестиційну стратегію General Motors характеризував акцент на прямі інвестиції, які реалізовувалися у фінансуванні конкретних проектів, а також опосередковувалися операціями злиття та поглинання. Прямі іноземні інвестиції у виробництво переважають у структурі інвестиційної діяльності японських ТНК. Причому тенденцією останніх років є подальше збільшення саме такого інвестування, яке передбачає підприємницький контроль за господарською діяльністю закордонних об’єктів. І таке збільшення має не тільки абсолютний, а й відносний вимір, якщо йдеться про порівняння з портфельним інвестуванням.
Під час прийняття рішення щодо здійснення як прямого, так і портфельного інвестування, береться до уваги значна кількість факторів, котрі стосуються стану, внутрішнього та