Частина 3
ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Розділ 3.1
Регулювання міжнародної
економічної діяльності в державі
3.1.1. Концептуальні проблеми
регулювання відкритої економіки
Одним із важливих розділів як економічної науки в цілому, так і міжнародноекономічних дисциплін зокрема є вивчення функціональних можливостей, цілей та практичної ролі держави. І коли йдеться про практику макроекономічного регулювання, важливими питаннями є вибір конкретних інструментів державної політики, а також ступеня втручання в економічні процеси.
Ефективність міжнародної економічної діяльності країни визначається цілим комплексом факторів. За своєю природою ці фактори можуть бути пов’язаними із застосуванням тих або інших методів макроекономічного регулювання, тобто стосуватися внутрішніх аспектів відкритої економіки; вони можуть мати геополітичну природу, бути пов’язаними із створенням сприятливого міжнародного клімату для виробничо-збутової діяльності, тобто стосуватися аспектів зовнішніх.
Незалежність української держави як новий чинник світового розвитку не лише є умовою реалізації певних прав і свобод щодо можливостей здійснення власного національного вибору моделі економічних, політичних відносин із зовнішнім світом, а й висуває складні завдання щодо встановлення чітких і обґрунтованих геополітичних пріоритетів розвитку, актуалізує вимоги адекватного розуміння місця нашої держави в сучасній системі міжнародних відносин, самої сутності та характеру останніх.
Доводиться констатувати, що надзвичайно обтяжливими стали для України реалії постсоціалістичного господарства з надмірною роллю держави, аномально великим навантаженням щодо функції централізованого перерозподілу виробленого продукту на виробника, реальний сектор економіки. Оптимізація економічної політики має бути пов’язаною і з виробленням адекватних принципів макроекономічного регулювання.
Унаслідок застосування хибних регулятивних підходів протягом кризи 90-х років ХХ ст. в Україні посилилися структурні проблеми експорту, передусім відбулося зменшення і без того незначної частки продукції машинобудування, глибокої обробки.
Тому, не піддаючи сумніву значення лібералізації і зняття бар’єрів на шляху вільного руху продуктів і факторів виробництва як цілей та умов ефективного національного розвитку на транзитивному етапі, зазначимо, що регулювання міжнародної спів-
праці і сам процес його розвитку описуються далеко не простими лінійними функціями.
Отже, при розв’язанні конкретних практичних геоекономічних завдань розвитку відкритої економіки України відразу постає велика кількість складних питань структурно-регулятивного характеру, які потребують ґрунтовної оцінки. Так, зважаючи на сьогоднішні реалії, залишитися осторонь лібералізаційно-інтеграційного процесу ГАТТ/ВТО для будь-якої країни світу фактично означало б самоізоляцію від потужного динамізуючого фактору розвитку. Адже в результаті переговорів у рамках Уругвайського раунду, який розпочався в 1986 р., повинно відбутися загальне зниження імпортних тарифів на 50 %, що забезпечить збільшення обсягів світової торгівлі на 250 млн дол. США. Проте в цьому зв’язку потребує з’ясування питання про визначення геоекономічних лімітів інтеграції, тобто тієї межі, за якою можуть розпочатися руйнівні відносно національного відтворювального комплексу процеси.
Для України, як і для інших країн з економікою транзитивного типу, ці питання стають особливо нагальними, причому в складних формах. Адже необхідним є створення ефективної системи відкритої економіки в умовах радикальної структурної реформи. Інколи, як в українському випадку, ці завдання відбуваються у новій національно-державній визначеності. І все це — на тлі жорсткої конкуренції на світових ринках за гострого дефіциту власних та мобілізованих закордонних фінансових ресурсів.
Механізм саморегулювання сучасної відкритої економіки органічно охоплює систему взаємозв’язків із зовнішнім середовищем. Очевидно, що з практичного погляду ця система є