можливість прецедентного поширення санкцій, які було порушено проти однієї з країн Співдружності, на інші, зокрема на Україну.
Антидемпінгові процедури, що включають розслідування, тимчасові санкції, судові процеси, підвищення митних тарифів на товари, які визнано предметами демпінгу, відчутно погіршують умови міжнародної торгівлі багатьох виробників та цілих країн. Особливо це стосується країн з економіками перехідного типу. Адже, з одного боку, вони «дають привід» для антидемпінгу, оскільки об’єктивно є не в змозі одразу забезпечити суто ринкові механізми відтворення в експортних та пов’язаних з ними галузях та виробництвах, а з іншого — антидемпінг є для них особливо болючим, оскільки вони перебувають у стані формування геоекономічних моделей збуту та в умовах фінансових дефіцитів потребують валютних надходжень.
Так, наприклад, антидемпінгові санкції значно уповільнили формування відкритої економіки України через значні і переважно необґрунтовані перешкоди для вітчизняної металопродукції, феросплавів, текстилю та інших видів продукції. У грошовому виразі ці антидемпінгові санкції призводять до багатомільярдних втрат — за різними оцінками, сумарний обсяг таких збитків для України становить близько 3—5 млрд дол. щорічно. На зламі століть типовою стала ситуація, за якої від 10 до 15 країн проводять проти України антидемпінгові розслідування, загальна кількість яких може сягати сотні. Причому протягом другої половини 90-х років відбулася своєрідна географічна «диверсифікація» демпінгових претензій до України. До відповідних розслідувань проти вітчизняних виробників вдаються не тільки провідні ринкові потуги — США, Євросоюз, Канада, а й такі держави, як Таїланд, Мексика, Індія.
У реальному вимірі за цим стоїть довгий перелік несприятливих різнорідних наслідків для економіки та соціальної сфери «постраждалої» країни. Зокрема, можна назвати такі негативні явища, які повною мірою проявилися в українській економіці:
· зниження темпів національного розвитку, передусім погіршення динаміки показників ВВП;
· зменшення обсягів експорту з країни, що погіршує умови національної спеціалізації та знижує ефективність виробництва, а також є причиною зменшення валютних надходжень, загострення проблеми зовнішнього боргу;
· вимушена зміна структури економіки відповідно до штучного згортання ринкового простору для ряду галузей та виробництв найбільш природної експортної спеціалізації (металургія, прокат, виробництво феросиліцію, феросилікомарганцю, карбіду кремнію тощо);
· втрата робочих місць, що, у свою чергу, є причиною погіршення умов життя, макроекономічних показників;
· погіршення умов інвестування експортних галузей та їх технологічного оновлення через зменшення прибутків відповідних виробників і погіршення інвестиційного клімату в галузях, проти яких застосовуються міжнародні санкції.
Особливо небезпечним для України був перебіг подій у другій половині 90-х років ХХ ст., коли, за невеликими винятками, відбувалося зростання тієї частки експорту вітчизняних товарів, яка підпадала під антидемпінгові розслідування.
Посилення антидемпінгового тиску на українських виробників частково пов’язано із позитивною динамікою вітчизняного експорту та небажанням бачити в особі нашої країни ефективного конкурента. Особливо постраждали відомі вітчизняні підприємства, такі як «Криворіжсталь», «Запоріжсталь», «Азовсталь», Маріупольський комбінат у металургії, Запорізький та Нікопольський заводи, які виготовляють феросплави та феросиліцій, а також інші провідні виробники. Демпінгові митні стягнення на окремі види продукції можуть перевищувати 100 %, а в окремих випадках і 200 %, що значно ускладнює, якщо не унеможливлює взагалі, здійснення експорту.
Проблема антидемпінгу завжди має виражено галузеву природу. Особливо гостра ситуація спостерігається на світових ринках сталеливарної продукції. Щодо розуміння української ситуації в цій галузі, важливо врахувати, що після розпаду СРСР та колапсу споживання сталеливарної продукції на території, що раніше до нього належала, Україна стала одним з провідних світових виробників та експортерів сталі, прокату, взагалі продукції чорної металургії. Відтак, особливо на тлі радикального зменшення обсягів поставок металургійної продукції до колишніх радянських республік (Росія розвинула альтернативний українському металургійний виробничий потенціал), Україна стала одним із основних постачальників сталі на світовий ринок поза межами СНД.
Незважаючи на значне пожорсткішання міжнародного режиму торгівлі металургійною продукцією з 1997 р., Україна продовжувала нарощувати обсяги виробництва чавуну та сталі протягом усіх останніх років, про що свідчать дані табл. 3.2.