· Зниження рівня бартеризації як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі (внаслідок поліпшення фінансового стану підприємств, зменшення причин приховувати параметри реального обігу, подолання тінізації економіки). Знову-таки, опосередковано це сприятиме збільшенню валютних надходжень до держбюджету.
· Подолати загальну деформованість товарно-грошових відносин через поширення сурогатних взаєморозрахунків та взаємозаліків, зниження ставок кредиту, що опосередковано сприятиме експортному та імпортоконкурентному виробництву.
· Розширити коло суб’єктів міжнародної економічної діяльності і передусім експортерів, оскільки високий податковий тиск насамперед пригнічує малі та середні підприємства, які внаслідок поліпшення фінансової кон’юнктури можуть значно збільшити сукупний експорт країни.
Відзначимо, що починаючи з 1997 р. в Україні вживалися окремі заходи щодо оптимізації системи оподаткування та полегшення загального податкового тягаря. Але в цілому зберігаються несприятливі умови оподаткування. Частково це пояснюється тривалим спадом виробництва, який вдалося подолати тільки у 2000 р., та пов’язаною зі спадом кризою платежів, усієї системи фінансів та обігу. Все ще мають місце неадекватне регулювання механізму стягування податків, тіньова економіка, низька фінансова дисципліна, що також погіршує умови функціонування легальних, базових для економіки та формування експортного потенціалу виробництв.
Основними напрямами вдосконалення системи оподаткування відкритої економіки України є зниження загального рівня оподаткування, узгодження процесу оподаткування з пріоритетами розвитку наукомісткого та технологічно авангардного виробництва, яке, крім усього іншого, має стратегічне значення для розвитку експортної бази.
Резюме
Державна політика регулювання експортно-імпортних операцій, зокрема політика підтримки національного товаровиробника, повинна проводитися комплексно, з урахуванням усіх можливих інструментів, а також наслідків їх застосування. Отже, підтримку національного товаровиробника неможливо вважати екзогенною функцією регулювання міжнародної економічної діяльності країни, її торгівлі. Адже завдання збільшення обсягів виробництва і продажу, поліпшення фінансового стану підприємств, стимулювання інноваційної, інвестиційної діяльності має всегалузевий, а не секторальний характер.
Міжнародні економічні зв’язки є істотним чинником підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні окремих підприємницьких структур, так і в масштабах країни. Разом з тим зазначений чинник не може не відповідати загальному стану і особливостям розвитку всієї сфери відтворення.
У міжнародному економічному регулюванні, як і взагалі в господарській практиці, немає і не може бути якогось абсолютного алгоритму для вироблення послідовних практичних кроків, який міг би бути використаний за принципом кальки в кожному конкретному випадку. Характер комерційних та регулятивних рішень стосовно співпраці з інонаціональним партнером випливає з галузевих, виробничо-технологічних, фінансових, кон’юнктурних та інших особливостей. Водночас існують як можливість виділення ряду закономірностей і нормативних умов міжнародної економічної діяльності, так і необхідність використання деяких стереотипів, положень, правил поведінки, прийняті в міжнародній практиці та випробувані нею. Доцільно застосовувати й програмно-цільові підходи, що узагальнюють і систематизують розрізнені методики оперативного і стратегічного планування.
Митний тариф використовується практично в усіх країнах світу як ключовий інструмент регулювання торговельних потоків.
Імпортний тариф, а також нетарифні обмеження імпорту виконують подвійне завдання: по-перше, захист національного товаровиробника, а по-друге — забезпечення надходжень до державного бюджету.
Фактично митний тариф виконує такі функції: протекціоністську — з метою захисту національного товаровиробника, фіскальну — з метою стягнення грошей на користь бюджету та балансувальну — з метою попередження небажаного експорту товарів.
Дещо осібно від цілей імпортного митного регулювання з метою захисту національного товаровиробника стоять завдання митної політики стосовно вітчизняного експорту. Така політика має проводитися не тільки обґрунтовано, а й обмежено з урахуванням обсягів та номенклатурного переліку продукції. Її застосовують проти тих товарів, які вивозяться за демпінговими цінами, а відтак підпадають під антидемпінгові розслідування в інших державах, а також у тих випадках, коли внутрішні ціни нижчі за міжнародні. Застосування експортного тарифу можливе і тоді, коли існують міждержавні домовленості щодо добровільного обмеження експорту.