макроекономічних систем, навіть самі ці системи, сприяє раціоналізації розміщення робочої сили у світовому масштабі.
Згадаємо, що важка доля багатьох людей у своїх країнах, зокрема й українців, примушувала їх шукати кращої долі далеко від своїх рідних земель. Але для таких країн, як США, Канада, Австралія, трудова міграція, власне, й стала умовою їх появи на світовій карті. Те саме явище, але у формі так званого відпливу умів, сьогодні негативно впливає на соціогосподарський комплекс в Україні, інших країн з економікою транзитивного типу, які перебувають у складних умовах розвитку. Втім, значення навіть такого, здавалося б вочевидь негативного перебігу подій, об’єктивно можна було б оцінити тільки в широкому глобально-історичному контексті. А з погляду інтересів конкретної країни, зокрема нашої, можна зазначити, що інструменти подолання
несприятливої тенденції відпливу кваліфікованих працівників мають внутрішню природу. Адже умовами виправлення си-
туації є остаточне подолання суспільством системної кризи, поліпшення умов найму та ставлення до людей у суспільстві, урахування під час розподілу суспільного багатства рівня кваліфікації працівників.
1.2.6. Участь у діяльності
міжнародних економічних організацій
Різноманітні питання глобального, регіонального значення, у розв’язанні яких заінтересовані окремі або навіть усі країни світу, дедалі частіше потрапляють у поле діяльності міжнародних економічних організацій. Це зумовлюється як загостренням цілого ряду проблем, так і тим, що міжнародна спільнота відчуває себе все більш інтегрованою та виявляє прагнення до встановлення діалогу, зокрема і в структурних рамках відповідних організацій.
З погляду реальних «силових» міжнародних, або зовнішніх, факторів не можна не враховувати викликаної активними політичними зусиллями провідних розвинутих країн тенденцію до
лібералізації світової економіки, насамперед через зниження тарифних та зняття нетарифних обмежень у країнах, що розвиваються, та в країнах з транзитивною економікою. Це стосується і діяльності міжнародних організацій.
Для України питання участі в системі міжнародних економічних організацій постало на порядку денному на початку 90-х років ХХ ст. У деяких із них Україна брала участь ще як суб’єкт СРСР (наприклад, в ООН та в її органах, зокрема й економічних), але для реального забезпечення національних інтересів в усій їх повноті цього було вочевидь недостатньо. Тому реалізація статусу суверенної держави вимагала кропіткої та наполегливої роботи з визначення конкретних геоекономічних цілей держави (зокрема, з’ясування доцільності участі в тій чи іншій організації), проведення необхідних переговорів, внутрішньої адаптації до відповідних структурних вимог, стандартів і правил та ін.
Міжнародні економічні організації, зокрема ті, в роботі яких бере участь Україна, різняться принципом суб’єктності, географічними масштабами, функціональними цілями (галузевою спрямованістю). Як правило, вони є суб’єктами регулювання міжнародної економічної діяльності, створюють рамки підприємницької діяльності та політичні, технічні інституції, котрі такій діяльності сприяють.
Прикладом подібної структури може слугувати Міжнародна торгово-промислова палата, яка розробила факультативні стандарти укладання комерційних договорів між підприємницькими контрагентами. Серед регіональних організацій сприяння бізнесу, які було створено безпосередньо за участі українських підприємницьких структур, перспективною можна вважати Ділову раду Чорноморського економічного співробітництва (заснована в 1992 р.).
Група інших міжнародних економічних організацій регулює економічну діяльність самих держав. Як правило, у таких випадках ідеться про взаємні обов’язки держав щодо регулювання міжнародної торгівлі, застосування валютно-фінансових важелів політики. Найбільш впливовими організаціями даного типу є система ГАТТ/СОТ (Генеральна угода з тарифів та торгівлі / Світова організація торгівлі), МВФ (Міжнародний валютний фонд). Причому для України участь у деяких організаціях є запорукою налагодження ефективних ділових стосунків, пришвидшення міжнародних інтеграційних процесів. Наприклад, у 90-х роках прийняття України до системи ГАТТ/СОТ розглядалося як умова створення зони вільної торгівлі в ЄС.
Галузеві організації у своїй діяльності ставлять за мету відносно вузькі, технічні цілі. Ними можуть бути лібералізація ринків або реалізація домовленостей про сприяння коопераційній взаємодії. Трапляються і такі ситуації, коли галузеві організації є перехідними формами більш широких інтеграційних процесів. Свого часу так було з Європейським об’єднанням вугілля та