Таблиця 4.2
Питома вага зовнішньої торгівлі через чорноморські порти в експорті та імпорті Російської імперії
|
Рік |
Експорт |
Імпорт |
|
1805 |
10,2 |
9,6 |
|
1810 |
— |
— |
|
1815 |
10,0 |
6,8 |
|
1820 |
13,0 |
5,3 |
|
1825 |
11,0 |
4,6 |
|
1830 |
19,5 |
7,4 |
|
1835 |
16,8 |
9,1 |
|
1840 |
22,4 |
9,3 |
|
1845 |
28,1 |
9,4 |
|
1850 |
23,8 |
9,6 |
|
1855 |
7,8 |
3,5 |
|
1860 |
32,3 |
10,3 |
Джерело: Дергачев В. А. Черноморский район экономического сотрудничества. — Одесса: ИПРЭЭИ АН Украины, 1997. — С. 80.
Щодо умов спеціалізації українських галицьких земель, які перебували у складі Австро-Угорщини, то на них позначилася стратегічна мета уряду цієї регіональної імперії перетворити Галичину на свій аграрно-сировинний придаток. Однак заради справедливості слід визнати, що можливості економічного розвитку як передумови формування експортного потенціалу держави були помітно кращими на тих українських землях, які входили до складу Австро-Угорщини, ніж до Російській імперії. Ось лише одна характерна деталь: тоді як за часів «освіченої» імператриці Катерини II на території України посилено насаджувалася модель кріпацтва російського зразку, Йосип II проводив реформи, які були спрямовані на особисте звільнення селян. Але й тут обмежувальний колоніальний режим перешкоджав повноцінному розвитку міжнародно-коопераційної моделі України.
Позначився на експорті з території України і такий фактор міжнародної спеціалізації, як багатства її надр. Наприклад, за період з останньої третини XIX ст. до початку Першої світової війни на її території видобувалося біля 5 % усієї нафти у світі. Щоправда, це не відбилося скільки-небудь помітно на історичній долі України, а лише на прибутках іноземних компаній та бюджетів країн-метрополій.
4.1.5. Радянський період розвитку національної спеціалізації та міжнародної торгівлі
Особливі умови розвитку міжнародної економічної діяльності в Україні існували протягом радянського періоду її розвитку. Вони характеризувалися передусім політикою граничної централізації, одержавлення, придушення підприємницьких стимулів, а також ще більшим пожорсткішанням імперської та байдужої до національних інтересів системи управління.
Втім навіть протягом радянського періоду виникали різні моделі керування міжнародною економічною діяльністю на мікрорівні, а також українського самоуправління в цій галузі. Наприклад, на початку 20-х років Україна ще користувалася відносною самостійністю під час проведення зовнішньої, зокрема й зовнішньоекономічної, політики. Тоді Україна мала договірні стосунки з 15-ма сусідніми державами, а також деякими іншими країнами на заході європейського континенту, уклавши з ними понад 80 угод.
Ще одним формальним виявом української самостійності, який уже практично не відбився на режимі міжнародної економічної діяльності, була участь УРСР (Української Радянської Соціалістичної Республіки) в заснуванні й наступній роботі ООН та її спеціалізованих інститутів (ЮНКТАД, ЮНІДО та інших).
На практиці регулювання міжнародної кооперації в його «класичному» для радянської системи вигляді набуло форми монополії зовнішньоекономічної діяльності. Це означало тотальний контроль з боку планової системи державного управління, бюрократичного апарату