Резюме
Критерієм геоекономічної моделі є досягнення такого стану участі держави в міжнародних, регіональних та субрегіональних економічних організаціях і проектах співробітництва, який би забезпечував достатні обсяги зовнішніх ринків, доступ до нових технологій та наповнення споживчого ринку, динамізм господарського розвитку.
Важливою рисою сучасного розвитку системи міжнародних економічних зв’язків України є така системна трансформація, яка пов’язана з переходом від адміністративно-командної до ринкової системи господарства та з формуванням оновленої географічної структури кооперації. Метою цього процесу є підвищення ефективності економіки, надання їй рис більшої відкритості, здатності використовувати конкуренцію, цінові сигнали як стимули саморозвитку.
Історія та сучасні умови розвитку України підтверджує тезу про можливість і необхідність якомога ширшого використання зовнішньоекономічних зв’язків, потенціалу міжнародного підприємництва, надзвичайно вигідного територіально-стратегічного розташування. Україна, перебуваючи на перехресті важливих торговельних шляхів сучасної цивілізації, є ключовим транзитним вузлом зв’язку між країнами Центральної, Західної Європи і Росією, Сходом взагалі, а також Центральною, Північною Європою і Туреччиною, Іраном, загалом регіонами Перської затоки і Близького Сходу.
Наприкінці існування планової радянської системи українська економіка повністю перетворилася на складову єдиного союзного господарського комплексу. Вона не тільки акумулювала вади більш широкого господарського утворення, а й містила в собі додаткові ознаки диспропорційності. Наприклад, хибна парадигма щодо примату розвитку засобів виробництва, яка призводила до руйнівних наслідків усюди, де вона застосовувалася, на українському ґрунті набула особливо гіпертрофованого вигляду. Україна, розвиваючи союзну та міжнародну, в межах усього Східного блоку держав, металургійну та паливно-сировинну спеціалізацію, перетворилася на ливарно-кочегарний цех великого регіону світу.
Відтак традиційним вивезенням з території України стала продукція енерго-, сировинно-, працемістких товарів з низьким ступенем обробки, виробництво яких потребує великого навантаження на навколишнє середовище та консервує технологічну відсталість. Натомість на предмети ввезення, причому інколи критичного, перетворилися високі технології, промислове технологічне обладнання, численні товари споживчого повсякденного попиту.
Подібна спеціалізація неминуче означала поступову деградацію всіх сфер соціально-економічного буття. Це виявилося в падінні частки України у валовому суспільному продукті СРСР, яке навіть прискорилося в останні роки існування Союзу. Негативним фактором стала штучна концентрація на території України допоміжних та матеріаловитратних виробництв з поступовою технологічною деградацією її економіки.
ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК
Теоретичні паралелі
Регулювання відкритої економіки
в контексті завдань зростання
Ефективність функціонування відкритої економіки України, а також її макроекономічна результативність кардинально залежать від правильного поєднання інструментів лібералізації зовнішньої торгівлі, принципів laissez faire, з одного боку, а також цілеспрямованого державного, урядового втручання, принципів faire aller, з іншого. При цьому трансформаційні особливості становлення України як суверенної держави — суб’єкта міжнародного права, вимагають формування специфічних підходів до державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності.
Оптимальна міра національної відкритості визначається конкретними завданнями макроекономічного регулювання для вповні конкретної відкритої економічної системи. У цьому зв’язку слід з’ясувати доцільність прийняття більш ліберальної, або більш активістської, можливо, дискреційної позиції держави щодо господарського розвитку в країні.
Умови зовнішньоторговельної діяльності мікроекономічних суб’єктів є залежними від прогресивних структурних змін виробництва, які забезпечують зменшення сукупних витрат праці на експортну діяльність порівняно з власним виробництвом імпортоконкурентних товарів. Таким чином, проблема ефективності міжнародної економічної діяльності існує в двох площинах: не тільки експортна спеціалізація є чинником динамізації економічного розвитку та оптимізації національної відтворювальної системи, а й експортне виробництво є функцією цілеспрямованої переорієнтації національного виробництва згідно зі світовими вимогами та критеріями оцінки. Крім того, регулювання імпорту має на меті стимулювання розвитку національного виробництва, тоді як цей розвиток накладає відбиток на структуру та обсяги імпорту, характер впливу останнього на стан платіжного балансу та стан монетарного сектору.